Сегодня 17 ноября, вторник ГлавнаяНовостиО проектеЛичный кабинетПомощьКонтакты Сделать стартовойКарта сайтаНаписать администрации
Поиск по сайту
 
Ваше мнение
Какой рейтинг вас больше интересует?
 
 
 
 
 
Проголосовало: 7285
Кнопка
BlogRider.ru - Каталог блогов Рунета
получить код
missov - BLOG.I.UA
missov - BLOG.I.UA
Голосов: 1
Адрес блога: http://blog.i.ua/user/3035919/
Добавлен: 2010-04-27 19:40:43
 

Якщо революція сьогодні

2013-01-03 15:38:00 (читать в оригинале)

У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії
Євген Коновалець

В нас неправильний погляд на революційні події 1918 року. Поразка революції і визвольних змагань лежить не в тих причинах, котрі описували в своїх мемуарах емігранти від УНР. Так склалося, що думка емігрантських кіл уряду УНР, тобто тих діячів, котрих за визначенням можна назвати невдахами, лягла в канву офіційного погляду відновленої України. Суть її проста - українські визвольні змагання зазнали поразки з двох причин: неготовність народу та зовнішня агресія. Ці брехливі тези можна відкинути одним махом, лише оглянувши події західніше від України та північніше від нашої держави. Мова йде про Польщу і Фінляндію. Про готовність поляків до революції писав Юзеф Пілсудський, він стверджував: "Я здобув незалежність не завдяки полякам, але всупереч їм". Невисокої думки про готовність фінів до революції був і Карл Густав Маннергейм. Щодо зовнішньої агресії, то як Фінляндія, так і Польща зазнали агресії з боку молодої радянської держави. До речі доволі таки слабкої, адже не один раз експедиційні корпуси рейхсверу били війська червоних як в Україні, так і в Латвії, Естонії, Фінляндії і т.д. Здебільшого тогочасні війська радянської держави були радше загонами бандитів, слабо озброєних і такими, котрі не мали військової підготовки. Тому "сила совєтів" перебільшена не тільки радянськими писаками, але й колами українських емігрантів, котрі міфом про "сильну червону армію" бажали прикрити свою політичну імпотенцію.

Тоді в чому полягає поразка української революції? Будь-яка революція не твориться широким загалом народних верств, це вигадка марксистів, народ здатен лише піти за силою, за елітою, котра встановить революційні принципи і власним прикладом доведе свою здатність бути лідерами. Є два типи еліт - одні кабінетні теоретики, інші воїни на барикадах. Але революція залежить саме від свого воїнського крила, а не як не від теоретиків. Юзеф Пілсудський слабо розбирався в теоріях, він не любив мудрувати, показово, як він на засіданнях польського сейму закінчив дебати теоретиків-парламентарієв одним реченням: "Ви всі гівно, що паразитує на поляках". Але Юзеф здобув прихильність не в стінах парламенту чи кабінетах, він її здобув в окопах, коли очолюваний ним Легіон здобував зброєю незалежність. Карл Густав Маннергейм не мав взагалі ніяких уявлень з теорій, повернувшись з Росії у Фінляндії в нього була лише одна теорія: захистити Батьківщину від комунізму. І він це зробив. Інколи він любив розмірковувати про демократію, але частіше він займався створенням шюцкорів та концтаборами для червоних та зрадників.

На жаль українська революція плодила в основному кабінетних теоретиків. За рідким виключенням у вигляді Євгена Коновальця чи Миколи Міхновського, це були теоретики, причому дуже рідко їхні теорії взагалі були корисними, а часто як теорії Грушевського чи Вінниченка взагалі ворожі до української держави. Еліта УНР була одним з найбільш недолугих явищ української історії, зрівнятися з ними змогла лише еліта сучасної України. Це були політичні імпотенти. Це були "їжаки в тумані", котрі заблукали в своїх теоріях. Центральна рада була зачатком не української незалежності, а радше інститутом повій, котра не мала курсу і принципів, хиталася то в одну, то в іншу сторону. ЦР намагалася приспособити свої теорії, не стільки навіть свої, як чужі марксистські та ліберальні до українського сьогодення і створити з України якогось Франкештейна, з шматків ідей Маркса, Кропоткіна та Локка. Цей створений "ублюдок" не здатний був до життя, як і кожен гібрид, що має взаємовиключні основи. Вони були боягузливі мов зайці, і боялися вони не зовнішньої агресії, більше вони боялися українського генія, українського вольового лідера, еліту силу й волі, бо розуміли якими хробаками є самі. Не комуністи вбили найбільш талановитого українського воїна Петра Болбочана, це зробила ЦР, тому що добре знала, що всі разом кабінетні блазні ЦР не варті і мізинця Петра. Це ЦР вигнала Міхновського, котрий закликав до сильної держави і створення міцної армії. Це ЦР давила виступ полуботківців, котрі бажали проголосити українську незалежність. Це ЦР зруйнувала українську армію. Це ЦР відправила як-найдальше українські війська з Києва, коли  на Київ йшов Муравйов, бо вони боялися "військової реакції" більше за Муравйова, тому що Муравйов і більшовики були їм ближче своєю нікчемністю.

Отже поразка української революції лежить цілком на плечах еліти УНР. Як мітко називав їх Липинський "Ганджами Андиберами", котрі руйнували все, що мали для того, щоб на руїни зайшов прибулець. Це все побачив Євген Коновалець. Вже потім в своїх листах Євген каявся за найбільшу помилку, яку зробив в своєму житті - підтримку УНР та її вилупка Директорії. Саме завдяки Коновальцю, котрий єдиний серед натовпу теоретиків, був воїном, здатна була деякі роки хоч і формально протриматися ця "українська влада". Після поразки революції Євген зрозумів, що йому не по шляху з "петлюрівськими революціонерами", бо вони на правду були "буржуазними націоналістами", бо провід чинила там найбільш нікчемна верства українського населення - українська буржуазія, причому тут не стільки буржуазія капіталу, скільки буржуазія думки. Євген Коновалець був нашим Ернстом Юнгером. Саме Євген проголосив розрив націоналізму "нової генерації" зі старим "петлюрівським націоналізмом". Він зрозумів, що питання лежить в площині створення бойової еліти, котра буде здатна повести за собою народ, бо "у вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю". Коновалець знав, що тільки збройна боротьба здатна визволити Україну. Але якщо "старий націоналізм" бачив в боротьбі мету створення держави, то Коновалець в боротьбі бачив насамперед ціллю створення нації. В той час як "унеерівці" писали памфлети і заклики до "країн демократії", Євген створив УВО - бойову організацію. Коновалець подолав в очолюваному ним русі те, що закликав побороти у своїх працях так і не почутий Донцов - примітивний український провінціалізм. "Буржуазні націоналісти" так і залишилися "провінціалами", для них українська справа була обмежена територіями на їхніх вигаданих мапах, вони бажали, щоб України їм подарували і потім всі забули про її існування. Вони хотіли крісел і мирної торгівлі, а Коновалець вбачав Україну як політичний чинник всієї Східної Європи. Він казав, що створення України "спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Європи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу". Він хотів бачити тільки Велику Українську Державу, "демократичні фантоми" унеерівців йому біли непотрібні.

Україна зразка 1991 року це правонаступниця УНР з усіма її вадами: провінціалізмом, нікчемністю еліти, слабкістю, відсутністю консолідованої нації. Це повстання із попелу Вінниченко-Грушевського Франкенштейна, не здатного до тривалого життя і підтримуваного тільки "апаратами штучного живлення". Уроки революції 1918 року не вивчені. Це не держава Коновальця-Бандери-Шухевича, це держава Грушевського-Вінниченка-Петлюри, а отже справа у віднові української держави не завершена. Держава Україна не є українською державою, а є "демократичним фантомом". Тому наступним кроком має бути українська революція. 

І ось зараз ми підходимо до питання, якщо революція сьогодні. Це питання тісно переплітається з великим мітингом 2004 року, який прийнято називати революцією. Хоча насправді це не було революцією, бо революція це зміна системи, а зміна посадовців носить назву перевороту. Однак навіть переворотом то назвати не можна, адже були вибори, а значить це був мітинг. Мітинг не породжує націю, тому всі сподівання на створення нації 2004 року накрилися "мідним тазом". Нація не може триматися на ідеї "дешевої ковбаси" та "Євросоюзу". Це химери політичного облудства, котрі використовують одні "Ганджі Андибери", щоб змінити інших. Великий мітинг 2004 року показує, що навіть якби хід подій повернув у сторону революційних подій, максимум би, що ми мали - Директорію замість Центральної ради. Але від перестановки місць сума не змінюється. Немає еліти, котра б здатна була взвалити собі на плечі тягар зміни системи.

Хто може стати цією елітою? В питаннях еліти люди найчастіше звертають увагу лише на один клас - буржуазний. Це може бути буржуазія капіталів чи буржуазія інтелекту, але всеодно є буржуазією. Але ця верства ніколи не стане локомотивом революції. Вона є слабкою природньо і її цікавість лише у матеріальних статках, в той час як нація вища за матеріальні уявлення. Марксові люмпени також не здатні до перетворень, оскільки мають слабке уявлення про порядок управління і найчастіше є гарматним м'ясом буржуазії. Я думаю ні для кого не секрет, що рушійною силою комуністичних революцій була саме буржуазія - буржуазні інтелектуали, завданням яких була зміна економічних формацій. І тут ми маємо звернутися до ідеї Євгена Коновальця. Нової елітою, здатною зрушити справу революції з мертвої точки, мають бути воїнські стани. Не солдати призовних армій, а "чоловіки, котрі є небезпечними, бо бажають бути небезпечними", як назвав їх Ернст Юнгер. Саме створення об'єднань схожих на УВО зможе стати відправною крапкою нової революції. І тоді, як казав Коновалець: "Настане час, і не словами будемо з'ясовувати суть чахлик-невмирущої ідеї". 

Часи розмов відходять у минуле. Ще декілька років триватимуть розмови, але я сподіваюсь, що колись, хтось увійде у Верховну раду і скаже: "Ви всі гівно, що паразитує на тілі українців", що колись політичною акцією знову буде атентат, але не мітинг. Справа Коновальця не завершена і або зараз хтось візьме на себе обов'язок створення Великої України і станемо творцями історії, або будемо і далі спостерігати за поступовою смертю українського Франкенштейна і залишимося вічними жертвами історії.


Комментировать


О тупых людях и настоящих чувствах

2013-01-03 15:31:00 (читать в оригинале)

Свой законный час на обед я хочу потратить тут. 
Не для того, чтобы поздравить всех с новым годом и пожелать всем счастья. 

Я - бессердечная, зацикленная на себе, самовлюблённая, эгоистичная карьеристка.
По крайней мере, так сказал Дмитрий Анатольевич после моего чистосердечного признания о том, что замужество в мои планы пока не входит.
Иногда у меня возникает страстное желание написать на тыльной стороне визитки ссылку на мой блог. Ну, чтобы почитали и прониклись темой о том, что я за фрукт такой. Не дарили всяких цветов или духов, или ещё какой-нибудь фигни. Или не предлагали бы бросить работу и стать домохозяйкой. И не спрашивали бы "зачем тебе диссертация"....  Ну... И мне кажется, что масса тупых вопросов отпадала бы сразу после прочтения моего блога. 

По крайней мере, Дмитрий Анатольевич(далее по тексту ДА) никоим образом не стал бы затевать весь этот дурацкий цирк с Москвой и бизнесом. 


В двух словах, пару месяцев назад я обеспечивала открытие и запуск клиники репродуктивной медицины на востоке Украины "под ключ". За что благодарный клиент не только заплатил, но и подписал еще один договор. На новую клинику, только в Москве. Что пахнет жаренным - я поняла сразу, поскольку законы разные, и я - не гений, за пару недель познакомиться с законодательной базой РФ по здравоохранению - едва ли смогу. Но, раз уж деньги уплачены - мои возражения никто не принял, и пришлось мне поехать. Сказать, что ДА - глупый, не могу. Он просто тупой. А тупые люди, они как тупые ножи - не режут, но сцука бесят. Как он заработал столько денег - я затрудняюсь ответить на этот вопрос. Но о его тупости можно судить по тому, что затеян был весь этот цирк далеко не из рабочих или деловых мотивов. ДА твёрдо решил, что я подходящая кандидатура для брака. Не ржать. Потому что это - не смешно. 
Итак, получив разрешение бросить всё и вернуться, я прилетела в пятницу, зацикленная на том, чтобы поскорее окунуться в работу и забыть неприятный инцидент.


Вот только у меня совсем из головы вылетело, что у мамы в пятницу день рождения. Я даже не то, чтобы забыла - я не подумала, что эта пятница - мамин день рождения и вообще что на дворе декабрь.... 

Потом этот дурацкий карантин, непонятный новый год и куча расходов...(((

Вы конечно, можете согласиться с ДА и сказать, что я вот такая бессердечная, не оценила желание человека устроить романтическую обстановку и отвергла искренние чувства. И мне конечно, будет немножко обидно. Ведь настоящие чувства - это не деньги. Это не желание попозёрничать или похвастаться. Настоящие чувства всегда думают не о том, как произвести на человека впечатление. Люди, которые испытывают настоящие чувства, они не думают о том, как сложить себе цену. Они думают о том, как сделать человека счастливым. Как сделать так, чтобы человек улыбнулся. Или ему стало хорошо. Это когда туфли натёрли, а человек через весь город везёт тебе сменную обувь. Это когда ты устаёшь, а человек находит нужные слова и говорит что-то приятное, от чего поднимается настроение. Когда на свидание не покупается букет роз, с которым потом придётся гулять по улице с нервным раздражением от занятых рук. Когда у человека для любимой сладкоежки всегда есть конфеты... Когда даже в мыслях не проскакивает "чёрт, он что с ней заигрывает???", поскольку доверяешь человеку полностью.

Я наверное до предела сентиментальна и наивна, но мне хочется верить, что в чувстве "люблю тебя" оттенков "я" не должно быть много. Иначе это не "люблю тебя". А что-то другое.  

Комментировать


почти одна фраза)))

2013-01-03 15:28:00 (читать в оригинале)

Трезвый ум? Это ещё не повод что ты умный человек! Впрочем и умный человек не всегда трезвый.



на то они и  иносранцы)))
Комментировать


Посленовогоднее (((

2013-01-03 15:24:00 (читать в оригинале)

Ленинградская пл.
                                   2 января 2013


Комментировать


Сигнал власти

2013-01-03 15:24:00 (читать в оригинале)


В течении прошлого года муссировались слухи , что правительство собирается вводить налог на роскошь.
Также в 2012 году, Франция ввела такой налог, и в знак протеста известный киноактер Жерар Депардье , отказался от французского гражданства. 
И вот сегодня, президент России Путин подписал указ , о присвоении Жерару Депардье российского гражданства
Теперь он гражданин России!!!
Это сигнал  Азарову и Януковичу: мы рискуем потерять,  и без того бедный интелектуальный капитал, если и у нас введут налог на роскошь.
Комментировать


Страницы: ... 1281 1282 1283 1284 1285 1286 1287 1288 1289 1290 1291 1292 1293 1294 1295 1296 1297 1298 1299 1300 ... 

 


Самый-самый блог
Блогер ЖЖ все стерпит
ЖЖ все стерпит
по количеству голосов (152) в категории «Истории»
Изменения рейтинга
Категория «Музыка»
Взлеты Топ 5
+382
399
Follow_through
+328
331
שימותו הקנאים
+320
334
Tomas50
+317
357
krodico
+307
359
Ланин Сергей
Падения Топ 5


Загрузка...Загрузка...
BlogRider.ru не имеет отношения к публикуемым в записях блогов материалам. Все записи
взяты из открытых общедоступных источников и являются собственностью их авторов.