missov - BLOG.I.UA Голосов: 1 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/3035919/ Добавлен: 2010-04-27 19:40:43

типа умности

2013-02-27 11:35:00 (читать в оригинале)

в очередной раз плохо спалось и в голове шевелили усами тараканы сами собой создавались заметки...ну или типа я придумывала чтобы написать прямо таки эдакое вставать записывать было лень, взяла свой смартфон и типа черновика сообщения решила написать, написала три слова, а мой умный смарт взял их переисправил на свой лад, я плюнула, и сразу уснула......

---

Чому Крим не Прованс?

2013-02-27 11:29:00 (читать в оригинале)

Французький Прованс - провінція, яка багато в чому зберегла свою самобутність і цікава оригінальністю деталей. У кожного свої асоціації: усім відомий знаменитий майонез, народжений завдяки таланту французьких кулінарів і багатому урожаю оливок. Ті, хто знають про Прованс із власного досвіду, розкажуть про м'яке сонце на приголомшливо красивих лавандових полях, вишукану місцеву кухню і і цікаві фасади невисоких будинків. А декоратори бачать в прованському стилі масу деталей для створення оригінальних інтер'єрів.

Детальніше

http://blog.i.ua/user/4965617/1133464/

http://blog.i.ua/user/4965617/1132901/

http://blog.i.ua/user/4965617/967250/

http://blog.i.ua/user/4965617/967261/

КРИМ

---

Гипсовая ключница "Легко и просто"

2013-02-27 11:25:00 (читать в оригинале)

---

Институты как борьба

2013-02-27 11:20:00 (читать в оригинале)


Есть ли неформальные институты в России? Конечно, есть. При этом они вполне очевидным образом заточены на противостояние институтам формальным. Возьмем два примера: беглые заключенные и налоги.
  
Когда в США говорили, что бежал каторжник, то еще до приезда шерифа или появления полиции люди сами брали в руки винчестеры и шли его ловить, а при случае и сами с ним разбирались. В России картина полностью противоположная: в Сибири долгое время выкладывали хлеб, воду и молоко для беглых. Ведь он же несчастный человек, он попал под гнет государственной машины, он, может, вообще не виноват, не душегуб никакой.
  
А как обстоит дело с налогами? Если у американца отказываются брать кредитную карту на бензоколонке, он может заподозрить, что ее хозяева уходят от налогов, то есть не вносят свой пай в общий котел. И тогда он просто обязан позвонить куда следует и сказать: «Там-то не принимают кредитные карты, вы уж их проверьте». В России донос неприемлем. Глава «Мемориала» Арсений Рогинский объяснял мне, что Сталин был очень недоволен низким уровнем сотрудничества населения при арестах: количество доносов по отношению к общему количеству арестов составляло 3–4%. И только огромными усилиями НКВД этот показатель был поднят до 5 %.

Потому что в России донос запрещен неформальными институтами, так же, как он приветствуется неформальными институтами в Америке и в Европе.
  
Все дело в том, что формальные и неформальные институты вообще-то могут жить в симбиозе, поддерживая друг друга, а могут находиться в состоянии войны. Несколько неожиданный пример: когда вы приходите на рынок покупать зелень, вы торгуетесь; когда приходите в супермаркет — не торгуетесь. А почему, собственно?

По закону в магазине действует свобода договора, вы можете торговаться сколько угодно. Так почему же вы не торгуетесь в супермаркете? Как ни странно, здесь действует не формальный, а неформальный институт, причем мы довольно точно знаем, когда и где он появился: в 1854 году в городе Париже. До середины XIX века покупками в Европе занимались исключительно женщины, мужчин и детей от этого старались уберечь, потому что они не владели специальным навыком — как торговаться.

Когда же люди приняли на себя дополнительный запрет — не торговаться в универсальных магазинах, оказалось, что этот запрет открывает очень большие возможности. Во-первых, появились условия для крупной, массовой, дешевой и разнообразной торговли, когда продает товар не тот, кто им владеет. Во-вторых, любой мужчина и ребенок получили возможность пойти и чего-нибудь прикупить. Фактически это стало началом потребительской революции.
  
Теперь такой симбиоз встречается и в России. Но при этом в России бывают случаи, когда неформальный институт вытесняет соответствующий институт формальный. Самый очевидный пример: инспектор ГАИ берет деньги с нарушителя, и мы не убеждены, что они пойдут в государственный бюджет. Мы согласились с тем, что эти деньги будут непосредственно образовывать зарплату гаишника, вместо того чтобы проходить через Минфин, казначейство и прочие бюджетные инстанции. Но ведь санкция за нарушение правил дорожного движения произошла. То есть сработал неформальный и при этом нелегальный институт, который вытеснил институт формальный и легальный.

Это далеко не всегда плохо для экономики: например, в Индии и в Китае есть огромное количество неформальных и нелегальных институтов, которые обеспечивают более дешевые схемы, чем институты легальные, и это один из факторов экономической эффективности. Проблема России в том, что очень многие неформальные институты не приводят к снижению издержек, а напротив, создают возможности для появления дополнительных издержек. Ведь тот же самый инспектор ГАИ может сам сформировать ситуацию выдавливания из вас денег, то есть вы не экономите, а получаете дополнительную опасность.
  
Именно инспектор ГАИ лучше других понимает, что любое правило имеет как координационное, так и распределительное значение. Мой тесть всегда в одном и том же месте поворачивал на Ленинский проспект, а однажды обнаружил, что там стоит знак, запрещающий поворот. Он все-таки повернул, и его, разумеется, тут же остановил инспектор. Тесть ему говорит: «Как же, здесь же всегда был поворот!» Тот отвечает: «Он и сейчас есть — только платный».

Это совершенно правильная мысль, потому что абсолютно все правила — не только правила дорожного движения или уплаты налогов — имеют распределительные последствия. В результате действия любого правила издержки одних людей становятся доходами других — просто потому, что правило так устроено. И потому ни в одной стране мира не бывает оптимальной системы правил.
  
Применительно к войне формальных и неформальных институтов институциональные экономисты говорят о так называемых ошибках первого и второго рода при проектировании законов. Первые — это ошибки, которые есть следствие ограниченной рациональности, а вторые — ошибки, которые есть следствие оппортунистического поведения, когда уже при проектировании закона закладывается коррупционная ловушка.

И в России, надо сказать, в течение многих веков законодательство строилось с огромным количеством ошибок не только первого, но и второго рода. Это одновременно отвечало коррупционным интересам бюрократии и политическим интересам высших эшелонов власти. Знаете, как врачи говорят, что нет людей здоровых, есть люди недоисследованные? А в России нет людей невиновных, есть люди недорасследованные.

Когда корпус законов составлен так, что исполнить их все принципиально невозможно, каждый человек потенциально является преступником, и населением в целом гораздо проще управлять. В результате образуется социальный контракт, при котором чиновникам действующая система выгодна, потому что они могут извлекать из нее доходы, а власти она выгодна, потому что она может легко контролировать и население, и чиновников — все они находятся в сфере вне законности.
  
Именно поэтому в России неформальные институты заточены не на кооперацию с формальными, а на войну, ведь людям нужно выживать в условиях враждебного законодательства. И именно поэтому мы докатились до «понятий» — ведь правила криминального мира отрицают закон, они заведомо исходят из того, что нельзя соблюдать чужие правила, нужно соблюдать свои. «Понятия» оказались привлекательны для общества, потому что, если вообще без правил жить нельзя и приходится использовать плохие правила, то, может быть, придется начинать с понятий — судить по «понятиям», решать по «понятиям»

---

Вірші Кароля Войтили – Святішого Отця Івана Павла ІІ

2013-02-27 11:20:00 (читать в оригинале)

З інтернету: огляд польських медіа в Україні [двомовних] [для власного навчання]

 
http://www.plukr.org/


Kto MY
Хто Ми

MY – to sowo bardzo krtkie, ale zawierajce tre wielk i nieopisan, jak jest kady czowiek, a tym bardziej – ekipa twrcza. W kadym bd razie, wsppracujemy czas od czasu w rznych sprawach od ponad dziesiciu lat i nie jest nam nudnie.

A oto MY:


Eugeniusz Goybard – dziennikarz, ekonomista–analityk, konstruktor przemysu maszynowego, technik grniczy, nauczyciel jzyka polskiego, pisarz, polskojzyczny poeta, tumacz.

Pracowa w kopalniach Zagbia Donieckiego, biurze konstruktorskim, instytucjach badawczo–projektowych, w czasopismach «Вечірній Київ», «Слово Просвіти» oraz w Radiu Ukraiskim, wykada na uczelniach, uczy sie i studiowa w Kijowie, Moskwie, Lublinie, Krakowie, Warszawie.

Autor 24 ksiek: z dziedziny analizy wartoci, teorii i praktyki twrczego mylenia, racjonalnej organizacji pracy, poezji, prozy (przewanie – literatura faktu, kronika dziennikarska), w tym rwniez o tematyce religijnej.

Kierownik artystyczny i redaktor tej strony internetowej.

   Євген Ґолибард має багату і неординарну творчо–виробничу біографію: журналіст, економіст промисловості, конструктор машинобудування, спеціаліст з підземної розробки вугільних родовищ, вчитель польської мови, польськомовний поет, перекладач.

Працював на шахтах Донбасу, в науково–дослідних і проектних установах, в газетах “Вечірній Київ”, “Слово Просвіти” й на Українському Радіо, викладав у навчальних закладах, навчався у Києві, Москві, Любліні, Кракові, Варшаві.

Автор численних наукових статей і книжок з функціонально–вартісного аналізу та економізації систем, теорії і практики творчого мислення та раціональної організації робіт, а також поезій, прозових творів, у тому числі на релігійну тематику.

Життєвий досвід і широка ерудиція в багатьох галузях знань, прискіпливе журналістське око і чудова орієнтація в сучасному інформаційному просторі, об’єктивність і неупередженість в оцінці подій –– все це логічно призвело Євгена Ґолибарда до творчої роботи у ще мало поширеному на Україні жанрі, який за кордоном називають література факту.

Наповнюючи паруси патріотизму духом поезії

Делікатна це річ – поезія. Явище невловиме і до кінця не зрозуміле.

Можна лише здогадуватися про те, звідки воно береться; у кожному разі – не без іскри Божої, кинутої у серце людини для розпалювання того вогню, який потребує усвідомлення відповідальності.

 

Delikatna to jest rzecz – poezja. Zjawisko nieuchwytne i do koca nie zrozumiae.

Mona tylko przypuszcza, skd ono si bierze; w kadym bd razie – nie bez iskry Boej, rzuconej w serce czowieka dla rozpalenia tego ognia, co potrzebuje uwiadomienia odpowiedzialnoci.


Вірші Кароля Войтили – Святішого Отця Івана Павла ІІ

(у перекладі – Євгена Ґолибарда)
 

http://www.plukr.org/about.html
Wiersze wiecznej pamici Ojca witego Jana Pawa II (Karola Wojtyy) wczylimy do tego rozdziau nie tylko dlatego eby pokaza czytelnikom ukraiskojzycznym niezgbione wartoci mylenia wielkiego Autora i jego mentalnoci mistycznej, ale rwnie by da im rzeczowe narzdzia moralne, etyczne i filozoficzne dla pracy nad sob.

Przecie filozofia – to jest mio do mdroci...

Вірші вічної пам’яті Святішого Отця Івана Павла ІІ (Кароля Войтили) ми ввели до цього розділу не тільки для того, щоб надати можливість україномовним читачам наблизитись до глибинних цінностей мислення великого Автора і його містичної ментальності, але також для того, щоб дати їм справжні моральні, етичні й філософські інструменти для праці над собою.

Адже філософія – це любов до мудрості…




15.02.13.
Вірші Кароля Войтили (переклад Євгена Ґолибарда)
 
http://www.plukr.org/foto/big_0048.jpg

Папа Іван Павло ІІ серед українських журналістів на площі Св. Петра в Римі.

Крайній справа – Євген Ґолибард.

 
http://www.plukr.org/page30.html

1.
Далекі узбережжя тиші…
Далекі узбережжя тиші
беруть початок  
  ледве ступиш за поріг.
Туди не перепурхнеш наче птах.
Ти мусиш стати  
і вдивлятися 
  щоразу глибше й глибше
аж станеш неспроможним 
  відхилити душу  
від дна.

Там поглядів
вже жодна зелень
  не наситить,
не повернуться ув’язнені очі.
А ти вважав, тебе життя сховає
від Життя того,
яке перехилилося в глибини.

Із нурту цього – щоб ти знав – немає вороття.
Охоплений він таємничою красою 
  в і ч н о с т і !
Тривати і тривати. Не переривати
відльотів тіням, а лише тривати
щораз ясніше і простіше.

Тим часом, все ще поступаєшся Комусь, 
хто вже надходить звідти,
дверцята хатки причиняє за собою – 
а йдучи лагідно притишує свій крок
цією тишею вражаючи найглибше.

Це друг…
Це друг. Постійно повертаєшся в думках
до того зимового ранку.
Вже стільки років вірив ти 
  і знав напевно,
але ніяк тобі із подиву не вийти.

Над лампою похилений, 
у снопі світла, що зав’язаний у висі,
свого обличчя не підносячи, бо нащо – 
  не знаєш ти, чи там, 
  там вдалині побачений,
  чи тут ось, в глибині заплющених очей.

Там є. А тут нема нічого
  крім дрижання,
лише віднайдені із ницості слова –
ах, залишається тобі
  ще частка
  цього здивування,
що буде цілим змістом вічності.

2
Любов…
Любов мені все пояснила,
Любов розкрила все – 
тому обожнюю любов,
де б не була.

Немов перетворився я в рівнину,
відкриту для тихесенького лину, 
у котрому немає вже нічого
від хвилі гамірної, 
що не спирається на стовбури веселки,
але багато є від заспокійливої хвилі,
котра в глибинах світло відкриває
і дихає на непосріблені листки
цією світлістю.

Отже, в цій тиші приховався я – 
листок, увільнений від вітру,
вже не піклуюся про жоден з падаючих днів,
коли упевнений, що всі вони спадуть.

Хтось довго похилявся наді мною…
Хтось довго похилявся наді мною.
Тінь не тяжіла на карнизах брів.
Неначе світло сповнене зелені,
Неначе зелень, але без відтінку, невимовна,
Оперта на краплинах крові.

Похилення приємне, зимне
  й водночас спекотне,
що осувається в мені
  і зостається наді мною,
хоча минає трохи віддалік – 
але тоді стає вже вірою і цілим.

Похилення є добрим, 
повне прохолоди 
й спеки водночас;
така вже мовчазна взаємність.

У цих обіймах 
замкнений – 
  якби легенький до обличчя дотик,
що після нього – здивування й тиша,

тиша без слова, 
  що не розуміє і не рівноважить –

у тиші цій 
підношу над собою
схиляння 
наді мною
  Бога.


3.
Бог спочивав у серці…
Бог спочивав у серці
  й всесвіт,
проте всесвіт згасав,
повільно
перетворюючись в пісню
  Розуму Його,
в найнижчу із зірок.

Оповідаю вам велике здивування,
  майстри Еллади:
не варто піклуватися про побут,
що вислизає з рук.
Є дійсна Красота, 
  прихована по-під живою кров’ю.
Шматочок хліба є реальнішим
  ніж всесвіт,
наповнений і побутом, і Словом
пісня, котра як море заливає
імла від сонця 
виганяння Бога.

Святвечір Великодня 1966
Є така Ніч,
коли в молитвах 
  над могилою Твоєю,
ми найміцніше почуваємось, як Церква – 
ніч боротьби,
  яку ведуть в нас розпач і надія:
ця боротьба 
  ще накладається 
  на всі протистояння,
наповнює їх всі до глибини
(і всі вони – чи вже втрачають сенс?
 чи саме зараз його набирають?).
Обряд землі
  цієї Ночі досягає
свого початку.
Тисячу літ, як одна Ніч.
В молитвах
над могилою Твоєю.

Якщо любов…
Якщо любов найбільша – в простоті,
а прагнення – у тузі найпростіше,
тоді не дивина, що прагнув Бог,
щоб прийняли Його до серця найпростіші,
ті, котрі мають вибілену душу, 
а для любові не знаходять слів.

Коли Він Сам нас покохав
та простотою зчарував й убозтвом,
бідністю і сіном – 
Тоді Дитину брала Мати,
і колисала Його на руках 
та ніжки Йому окутувала
своїм плащем.

О диво, диво, диво!
Коли я Бога захищаю людяністю,
стаю захищений любов’ю, що від Нього;
захищений стражданнями Його.


4.
На ґрунт нашої волі…
На ґрунт нашої волі
  падає меч.
На ґрунт нашої волі 
  падає кров.
Котра вага вагоміша з них?

Добігає кінця перший вік.
Починається другий вік.
До своїх рук беремо
 начерк
неухильного часу.

 
Стати перед тобою …
Стати перед Тобою
  й дивитися цими очима,
в котрих сходяться зірок шляхи – 
Очі, ви не свідомі Того,
хто у вас відбивається досі,
 віднімаючи з Себе й зірок
  незрівнянний свій блиск.
Отже, знати ще менше,
  а вірити – більше.
Неквапливо змикати повіки на світ,
котрий сповнений туг і здригань,
потім поглядом відштовхнути
  приплив зоряних берегів,
що над ними зависає день.
Близький Боже,
  зміни позамикані очі
у широко вікриті на світ,
слабкий порух душі, 
що тремтить у щілинах троянд,
міцним вітром добра оточи.

В одному погляді
У погляді дитячому одному,
спрямованому на сумирную Облатку,
зустрівся я з Отцем нашим Небесним,
котрий дивився з непомірною любов’ю.

Перед глибинню цього погляду святого,
яким було охоплено усе,
тремтіли мої очі,
як квітка, що відкрилася на світ.

Син мовив: Здійснюється нині
бажання вічне нашої любові,
коли людськії очі дивляться відкрито,
без страху перед правдою і світлом. 

О яскравосте! Створюючий погляд,
з якого неізміряно щедріше
новітнє створення себе являє світу,
нові світи з’являються у сховку.


5.
Часто звідти довго…
Часто звідти 
  довго дивиться на мене…
поглядом тримає при собі
  моє обличчя – 
Чи ти знаєш, чи ти знаєш, 
  брате мій,
як нас любить Отець наш одвічний?

Але моїх слів глибин 
  ніхто не знає
і причин наступних літ 
  ніхто не бачить,
яке це було страждання
  безбережне
і самотність 
  на тім дереві розп’яття.

І не кров,
що на тім дереві розквітла,
так як кожна праця розквітає
в завтрашньому хлібі – 
тільки це відмежування від Отця,
це відкидання…

За ці слова: Нащо мене покинув,
Отче, Отче – за моєї Мами плач –
я відкупив вже на устах Твоїх 
два найпростіші слова: Отче наш.

Тебе прошу, щоб сховав мене…
Тебе прошу, щоб сховав мене
в недоступнім місці,
в течії тихого здивування
чи в похмурій ночі.

Тебе прошу,
  щоби мене захищав
з того боку, 
  звідки темрява ступає.
Тебе прошу, 
  щоби мене відкривав
на той бік, 
  з якого лине погляд Твій.

Бо я знаю 
про таку криївку, 
що нічого в ній 
не розгублю з цих сонць,
котрі пломенять 
під горизонтом
поглядів 
спрямованих углиб.

І тоді само станеться диво
пе – ре – тво – рен – ня
тепер Ти станешся мною,
я – євхаристичний.

6.
Є в мені прозора та країна…
Є в мені прозора та країна
у відблиску озера Генезарет – 
й човен… і рибацька пристань,
що спирається на тихі хвилі…
і юрби, юрби сердець,
згорнуті Одним щедрішим Серцем,
Одним найніжнішим, 
Одним найпростішим Серцем.  
 
 Або знову – вечір з Никодимом,
 або знову – на березі моря,
 куди повертаюся щоденно,
 зачарований Твоєю красотою.  

 А це все: цей вечір з Никодимом,
 ця країна і рибацька пристань,
 і глибинь води така прозора,
 й постать така надзвичайно близька – 

 а це все через одну Біленьку Крапку
 із щонайбілішого білого,
 огорнуту в серці кожної людини
 розкривавленою течією.

Прохання Йоана…
Хвилі серця, 
коли воно тихо ступає за зором, 
не применшуй – о Мамо – 
ані не змінюй любові,
а з прозорих долонь цю хвилю
на мене лини.
Він просив Тебе саме про це. 

Я рибак Йоан. Я так мало спроможний 
на справжню любов.
Досі ще відчуваю: на березі озера – 
під стопами дрібні камінці – 
й раптом – Він.

В мені повно Його таємниць – 
всіх їх не охопити,
якщо навіть у Твоїх думках
посуватимусь тихо, як мірт.

Але якщо хотів Він, 
щоб звертався до Тебе я «Мамо», – 
прошу, хай в цьому слові 
не применшиться Тобі нічого.

Це є правда: 
нелегко виміряти 
  слів глибини,
повним значенням котрих
  нас обох надихнув Він,
щоби в них приховалась 
вся давня любов.


2013 © Wszelkie prawa zastrzeone - Eugeniusz Goybard

Джерело: 15.02.2013.
http://www.plukr.org/
передрук надав для особистого користування:
А.Грабовський; Дебальцеве; 15.02.2013.