Сегодня 21 июля, вторник ГлавнаяНовостиО проектеЛичный кабинетПомощьКонтакты Сделать стартовойКарта сайтаНаписать администрации
Поиск по сайту
 
Ваше мнение
Какой рейтинг вас больше интересует?
 
 
 
 
 
Проголосовало: 7283
Кнопка
BlogRider.ru - Каталог блогов Рунета
получить код
missov - BLOG.I.UA
missov - BLOG.I.UA
Голосов: 1
Адрес блога: http://blog.i.ua/user/3035919/
Добавлен: 2010-04-27 19:40:43
 

"Клуб геїв-націоналістiв"

2013-02-25 01:27:00 (читать в оригинале)

Комментировать


Для вас дамы

2013-02-25 01:26:00 (читать в оригинале)

Для вас дамы
 


Комментировать


По- другому не умеем.

2013-02-25 01:24:00 (читать в оригинале)

Комментировать


Сказка о криворуких ебланах...

2013-02-25 01:18:00 (читать в оригинале)

Каждый вечер, когда солнце прячется за верхушки сосен, на небе зажигаются звезды, а где-то в лесу неподалеку начинает ухать сова, которую мы уже два месяца не можем поймать, чтобы сварить из нее суп, - так вот: каждый раз, когда на нашу свалку опускается темнота, вся детвора собирается вокруг ржавого чайника в пустой нефтяной цистерне на западной окраине, чтобы попить кипятка, съесть по кусочку сахара и послушать сказку на ночь.

Урчит, закипая, чайник. Ухает сова. Восемь носов выжидательно пошмыгивают. Восемь пар глаз внимательно следят за мной.

- О чем же вам сегодня рассказать, внучки? - тяну время. - Может, о том, как шестьдесят лет тому назад у Мумусика, на котором мы с Лебедевым ехали в этнографическую экспедицию, провалился двигатель?

- Нет, дедушка. Только не про двигатель и не про Лебедева. Мы про двигатель и про Лебедева уже сто раз слышали.
- Хорошо, - нехотя соглашаюсь я. - Может, тогда про старого педофила?
- Дедушка, - тоненьким голоском просит самая маленькая девочка, - пожалуйста, только не про старого педофила. Сил наших больше нет про старого педофила слушать.
- Ладно, не буду, - киваю я, почесывая бороду. - О чем же тогда? Может быть, о королеве перевернутого планкинга - самой красивой девочке во всей...
- Дедушка, - грозно рявкает самый старший мальчик, сжимая кулаки, - если ты опять начнешь про нее, то мы снова отберем у тебя кислородную подушку и намажем горчицей твою клистирную трубку.
- Ну, - затихаю я, - тогда даже и не знаю, о чем вам рассказать. Злые вы. Подушку они отберут, ишь...

Свистит вскипевший чайник. Восемь тяжелых детских вздохов повисают над столом. Восемь пар глаз готовы разрыдаться.

И тут самая маленькая девочка жалобно просит:
- Дедушка, а расскажи нам про криворуких ебланов!
Комната мгновенно наполняется звонкими перебивающими друг друга детскими голосами.

- Да, про ебланов! Про ебланов!

- И про печенье!

- И про мельника!

- И про курочек!

- И про китайские пресс-формы!

- И про то, почему в этой стране никогда ничего хорошего не будет!

Я машу руками:

- Ладно, ладно, будет вам сказка про криворуких ебланов, будет, только не шумите. Лучше разлейте-ка кипяток по консервным банкам. Слушайте.

И я начинаю рассказывать.

СКАЗКА О КРИВОРУКИХ ЕБЛАНАХ

Давным-давно в одной стране жили люди. И были они несчастны. Потому что все, за что они только ни брались, получалось у них через жопу.

Спутники у них не запускались, а если и запускались, то падали. Машины получались уродскими и не ездили. Депутаты, которых они избирали в парламент, оказывались мудаками и гандонами. По дорогам, которые они строили, они же сами и не могли проехать, - а если даже могли, то собирались в огромные пробки, где стояли, сигналили и материли правительство. И законы у них были сплошь идиотские. И патриарх был у них какой-то мутный. И даже омбудсмен оказался обмудком. И пиво - невкусное. И диссертации - пизженные. И телевидение - подлое. И даже самые продвинутые и креативные люди от безысходности у них душили друг друга, разделывали в ванной, запихивали в багажник и потом шумно искали на весь интернет.

И вот днем эти люди строили хуевые дороги и варили невкусное пиво, а по вечерам собирались в социальных сетях и обкладывали говном все подряд - и дороги, и пробки, и омбудсмена, и друг дружку. И думали - почему же у них все через жопу, а кругом - уебок на уебке. И никакого просвета впереди. И никакой надежды. Лишь одна радость была у них, если разобраться, - это королева перевернутого планкинга, то есть самая красивая во всей...
- Так, дедушка, мы тебя предупреждали. Варька, отними у него подушку! Петька, тащи сюда клистирную трубку! Мишка, беги на кухню за горчицей!

- Все, все, не буду, только подушку отдайте. Понял, все. Слушайте дальше.

В общем, все у них было плохо.

Нельзя сказать, что они ничего не делали. Делали. И номер выпускали с историями двадцати семи геев. И на амвоне в балаклавах плясали. И собирали в интернете сто тысяч одних только лайков под обращениями. И на митинги ходили. И даже повязывали на себя белые ленточки. И даже пели в автозаках пронзительные душевные песни.

Но ничего не помогало.

Поэтому каждый вечер они снова заходили в интернет, ныли там, плевались и недоумевали, почему во всех других странах люди и хумус вкусный готовят, и ботинки крепкие делают, и процессоры современные выпускают, а у них, за что они ни возьмутся, все равно в итоге получается один только гулаг, и даже омбудсмен - обмудок обмудком.

И вот в какой-то момент какой-то чувак и говорит им: "Все так и будет через жопу, пока с печеньем не разберетесь".

Тут все и примолкли, перестав обсуждать даже Диму Яковлева. "А при чем тут печенье?" - спрашивают.

"А при том, - говорит чувак. - Вот вы как печенье делаете?"

Ну, они ему и рассказали. Во всех подробностях.

Чтобы сделать печенье, нужен труд многих людей.

Крестьянин выращивает пшеницу и отвозит ее на мельницу.

Мельник мелет из пшеницы муку.

Птичница насыпает зернышек курочкам, чтобы получились яйца.

Доярка кормит коровку сеном и дергает за вымя, чтобы коровка дала молоко.

Нефтяник добывает нефть, заливает ее в трубу и отправляет за границу, чтобы из-за границы получить сладкий сахар, без которого печенье не получится. Ну и немножко нефти отправляет на нефтеперерабатывающий комбинат, чтобы там из нее сделали бензин и отправили на автозаправочную станцию.

На автозаправочной станции бензин заливают в бак автомобиля, на котором ездит водитель.

Водитель заправленной бензином машины привозит муку, молоко, яйца и сахар на кондитерскую фабрику, где отдает все это кондитерам.

Кондитеры берут яйца, молоко, муку, сахар, закладывают в большую железную машину и зовут главного технолога, чтобы тот нажал кнопку.

А главный технолог зовет главного инженера и спрашивает, пришли ли из Китая пресс-формы для печенья.

А главный инженер и отвечает: мол, пришли, но какие-то странные. Уебищные какие-то. Че-то китайцы там перепутали. Пару букв буквально.

А главный технолог и спрашивает - как же тогда быть?

А главный инженер ему и отвечает: да похуй - ставь какие есть и хуярь себе печенье. Хер с ними, с двумя буквами-то. И так сойдет.

А главный технолог ставит и хуярит.

Ревет большая стальная машина. Бурлят котлы. Мигают разноцветные лампочки. Играет национальный гимн. С конвейера сходит печенье, пакуется в коробки, загружается в фургоны и отправляется в магазин.

А потом в магазин приходят крестьянин, мельник, доярка, нефтяник, химик, заправщик и водитель. Покупают печенье и несут его домой, чтобы выпить с ним чаю. Вытаскивают печенье из сумки. Смотрят на него. Выключают не успевший закипеть чайник. Вздыхают. Вытаскивают из морозилки бутылку водки. Наливают полный стакан. Выпивают. И выходят в интернет, чтобы рассказать всем, в каком говне они все живут, что вокруг одни криворукие ебланы, что ничего и никогда хорошего не будет в этой стране, что президент у них - говно, и министры у них - говно, и заместители министров - говно, и лишь Дима Яковлев был не говно, но не уберегли его, и жизнь - говно, и надежды нет, и даже омбудсмен - обмудок, и руки опускаются, и никакого просвета, и как можно не пить, когда даже печенье - уебищное.
И матерят власти.
И наливают по второй.
Вот как-то так и делаем печенье. Такой вот у нас особенный, стало быть, путь.
"Ну вот с печенья и начните, - говорит чувак, - поймайте, для начала, этого главного инженера и отпиздите его за такие пресс-формы. А пока не отпиздите, то и печенье у вас останется вот такое, и все остальное будет с ним гармонировать".

"Да иди ты в пизду, - отвечают ему люди. - Мы тут делом заняты, а ты к нам с хуйней лезешь. У нас тут очередной ребенок непонятно от чего помер, и мы переживаем. У нас тут полицейское государство. У нас омбудсмен - обмудок. А ты тут со своим ебаным печеньем. Не стыдно, а?"

Над столом висит тишина. Только иногда слышно, как в лесу ухает сова.

- А что, дедушка - говорит вдруг кто-то, - точно не поймали они того главного инженера? И так в говне дальше и жили?
- А, дедушка?
- Почему ты плачешь?
- Не плачь, дедушка!
- Варька, отдай ему подушку!
- Ну не плачь, дедушка, миленький, пожалуйста, ну не плачь!
Комментировать


Чому влада боїться українського війська?

2013-02-25 01:17:00 (читать в оригинале)

Чому влада боїться українського війська?
Олександр Палій
«ЄДНІСТЬ ФРОНТУ І ТИЛУ» / ФОТО АНАСТАСІЇ СИРОТКІНОЇ

Міністерство внутрішніх справ має фінансування в розмірі 12,762 млрд за загальним фондом і 14,569 млрд за загальним і спеціальним. Українську армію, яка має купувати техніку, літати, стріляти, проводити навчання, цього року профінансовано на 14,171 млрд за загальним фондом і ще на 2,1 млрд — за спеціальним.

Нових керівників отримала міліція в Житомирській, Івано-Франківській, Закарпатській, Вінницькій, Київській, Чернівецькій, Волинській областях. Як бачимо, всі ці регіони — ті, де партія влади програла на останніх виборах. Навряд чи такий збіг обставин випадковий.

Зокрема, новими керівниками облуправлінь призначено (чи перепризначено) Олега Сала, Василя Варцабу та Віктора Русина, які відзначилися під час виборів 2004 року, що запам’яталися найбільшими фальсифікаціями в українській історії.

Також навряд чи випадково в «проблемній», з точки зору політичних результатів Партії регіонів, столиці призначено начальником Головного управління МВС у Києві генерал-лейтенанта міліції Валерія Коряка, уродженця Макіївки Донецької області. Тож «донецький» характер влади лише зміцнюється, враховуючи вагу столиці (чи й столичної міліції?) у майбутніх, і тепер уже прогнозованих, політичних подіях після виборів.

Очевидно, мета кадрових ротацій — продемонструвати міліцейській вертикалі, що ті керівники, які не забезпечують потрібного результату, виявляються покараними. Натомість не чути про покарання керівників «Беркуту», які були залучені до виїмки (й фальшування?) виборчих документів у Миколаївській, Київській областях тощо. Можливо, керівників цих загонів, схованих на пам’ятних кадрах під масками, навіть офіційно нагородили. А не лише, як підозрює громада, винагородили грошима зацікавлені кандидати.

Що ми бачимо? Нічого особливого, звичайні будні поліцейської держави. Таке вже було в багатьох країнах Латинської Америки, Азії та Африки. З одного боку, створюється вертикаль керівників міліції, готових на все. А з другого — дається сигнал самій цій вертикалі, що в обмін на забезпечення «правильних» результатів, досягнутих хоч би й у протизаконний спосіб, з боку керівництва буде лише заохочення.

За чинним бюджетом, Міністерство внутрішніх справ має фінансування в розмірі 12,762 млрд за загальним фондом і 14,569 млрд — за загальним і спеціальним. Для порівняння, Українська армія, яка має купувати техніку, літати, стріляти, проводити навчання, цього року має фінансування 14,171 млрд за загальним фондом і ще 2,1 млрд — за спеціальним.

Такого співвідношення між фінансуванням армії та міліції немає, напевно, в жодній країні, де є хоч якась армія.

Згідно із чинним Законом «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України», загальна кількість кадрів МВС (за винятком Внутрішніх військ) становить 324,4 тисячі осіб. Це в півтора разу більше за армію! Крім того, до підпорядкування МВС належать Внутрішні війська, загальною кількістю 33,3 тисячі осіб.

Тож в Україні кількість правоохоронців становить 357,7 тисячі осіб, або 786 осіб на 100 тисяч населення. Деякі країни просто не бажають згадувати, до чого довела Радянський Союз непропорційна зарегульованість суспільного життя, культ поліцейських органів та викликана всім цим економічна неконкурентоспроможність. Найбільше міліціонерів (у порівнянні з країнами і СНД, і Східної Європи) в Білорусі. Там на кожні 100 тисяч населення 1442 міліціонери. На другому місці Росія — 976 міліціонерів. Нагадаю, середній показник у світі становить 300 осіб, а для країн ЄС — близько 200. І де, в підсумку, краще захищені права громадян?

Наприклад, поряд із 2 мільярдами доларів на Українську армію («напівміфічними», бо насправді виділяється й того менше, а спеціальний фонд хронічно недовиконується), армія Польщі має бюджет 10 млрд доларів, Туреччини — 17,9 млрд, Росії — 71,9 млрд доларів (дані SIPRI Yaerbook). От що, тим часом, відбувається в наших сусідів. Витрати федерального бюджету Росії на оборону на 2013 рік зростуть на 25,8% у порівнянні з 2012 роком. Як відомо, раніше російський президент Путін заявив, що йому навіть страшно вимовляти цифру, яку буде виділено лише на переозброєння російської армії до 2020 року — 20 трильйонів рублів. При цьому, як повідомляє російський мінфін, 2013 року буде скорочено витрати в охороні здоров’я, освіті, культурі та кінематографії, соціальній політиці, а також у розділах національної економіки та загальнодержавних питань. Усе це парадоксальним чином відбувається за умов, коли Росія має найбільшу у світі кількість ядерних боєзарядів. Росія — третя у світі за кількістю поліції на душу населення.

А Україна ж не є членом найпотужнішого військового блоку, як Польща чи Туреччина, й не є ядерною державою, як Росія. Тож хто і як нас захищає? Ніхто Батьківщину вже не захищає, принаймні у владі.

Хоча для підтримки нормального рівня обороноздатності варто витрачати на Збройні сили мінімум два відсотки валового внутрішнього продукту, а закон України про оборону взагалі передбачає три відсотки.

За словами заступника директора Департаменту озброєння та військової техніки Міністерства оборони Сергія Бруля, «не вдалося знайти компромісу між оборонними потребами і ресурсами держави. Можна малювати повітряні замки, визначати пріоритети, але якщо не буде достатнього фінансування та відповідного ставлення держави до майбутнього Збройних сил, 2015 чи 2017 року нам не буде чим прикривати ані небо, ані морський простір». Тобто після нинішньої влади — хоч потоп, хоч агресія.

Міністерство внутрішніх справ має фінансування в розмірі 12,762 млрд за загальним фондом і 14,569 млрд за загальним і спеціальним. Українську армію, яка має купувати техніку, літати, стріляти, проводити навчання, цього року профінансовано на 14,171 млрд за загальним фондом і ще на 2,1 млрд — за спеціальним.

Нових керівників отримала міліція в Житомирській, Івано-Франківській, Закарпатській, Вінницькій, Київській, Чернівецькій, Волинській областях. Як бачимо, всі ці регіони — ті, де партія влади програла на останніх виборах. Навряд чи такий збіг обставин випадковий.

Зокрема, новими керівниками облуправлінь призначено (чи перепризначено) Олега Сала, Василя Варцабу та Віктора Русина, які відзначилися під час виборів 2004 року, що запам’яталися найбільшими фальсифікаціями в українській історії.

Також навряд чи випадково в «проблемній», з точки зору політичних результатів Партії регіонів, столиці призначено начальником Головного управління МВС у Києві генерал-лейтенанта міліції Валерія Коряка, уродженця Макіївки Донецької області. Тож «донецький» характер влади лише зміцнюється, враховуючи вагу столиці (чи й столичної міліції?) у майбутніх, і тепер уже прогнозованих, політичних подіях після виборів.

Очевидно, мета кадрових ротацій — продемонструвати міліцейській вертикалі, що ті керівники, які не забезпечують потрібного результату, виявляються покараними. Натомість не чути про покарання керівників «Беркуту», які були залучені до виїмки (й фальшування?) виборчих документів у Миколаївській, Київській областях тощо. Можливо, керівників цих загонів, схованих на пам’ятних кадрах під масками, навіть офіційно нагородили. А не лише, як підозрює громада, винагородили грошима зацікавлені кандидати.

Що ми бачимо? Нічого особливого, звичайні будні поліцейської держави. Таке вже було в багатьох країнах Латинської Америки, Азії та Африки. З одного боку, створюється вертикаль керівників міліції, готових на все. А з другого — дається сигнал самій цій вертикалі, що в обмін на забезпечення «правильних» результатів, досягнутих хоч би й у протизаконний спосіб, з боку керівництва буде лише заохочення.

За чинним бюджетом, Міністерство внутрішніх справ має фінансування в розмірі 12,762 млрд за загальним фондом і 14,569 млрд — за загальним і спеціальним. Для порівняння, Українська армія, яка має купувати техніку, літати, стріляти, проводити навчання, цього року має фінансування 14,171 млрд за загальним фондом і ще 2,1 млрд — за спеціальним.

Такого співвідношення між фінансуванням армії та міліції немає, напевно, в жодній країні, де є хоч якась армія.

Згідно із чинним Законом «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України», загальна кількість кадрів МВС (за винятком Внутрішніх військ) становить 324,4 тисячі осіб. Це в півтора разу більше за армію! Крім того, до підпорядкування МВС належать Внутрішні війська, загальною кількістю 33,3 тисячі осіб.

Тож в Україні кількість правоохоронців становить 357,7 тисячі осіб, або 786 осіб на 100 тисяч населення. Деякі країни просто не бажають згадувати, до чого довела Радянський Союз непропорційна зарегульованість суспільного життя, культ поліцейських органів та викликана всім цим економічна неконкурентоспроможність. Найбільше міліціонерів (у порівнянні з країнами і СНД, і Східної Європи) в Білорусі. Там на кожні 100 тисяч населення 1442 міліціонери. На другому місці Росія — 976 міліціонерів. Нагадаю, середній показник у світі становить 300 осіб, а для країн ЄС — близько 200. І де, в підсумку, краще захищені права громадян?

Наприклад, поряд із 2 мільярдами доларів на Українську армію («напівміфічними», бо насправді виділяється й того менше, а спеціальний фонд хронічно недовиконується), армія Польщі має бюджет 10 млрд доларів, Туреччини — 17,9 млрд, Росії — 71,9 млрд доларів (дані SIPRI Yaerbook). От що, тим часом, відбувається в наших сусідів. Витрати федерального бюджету Росії на оборону на 2013 рік зростуть на 25,8% у порівнянні з 2012 роком. Як відомо, раніше російський президент Путін заявив, що йому навіть страшно вимовляти цифру, яку буде виділено лише на переозброєння російської армії до 2020 року — 20 трильйонів рублів. При цьому, як повідомляє російський мінфін, 2013 року буде скорочено витрати в охороні здоров’я, освіті, культурі та кінематографії, соціальній політиці, а також у розділах національної економіки та загальнодержавних питань. Усе це парадоксальним чином відбувається за умов, коли Росія має найбільшу у світі кількість ядерних боєзарядів. Росія — третя у світі за кількістю поліції на душу населення.

А Україна ж не є членом найпотужнішого військового блоку, як Польща чи Туреччина, й не є ядерною державою, як Росія. Тож хто і як нас захищає? Ніхто Батьківщину вже не захищає, принаймні у владі.

Хоча для підтримки нормального рівня обороноздатності варто витрачати на Збройні сили мінімум два відсотки валового внутрішнього продукту, а закон України про оборону взагалі передбачає три відсотки.

За словами заступника директора Департаменту озброєння та військової техніки Міністерства оборони Сергія Бруля, «не вдалося знайти компромісу між оборонними потребами і ресурсами держави. Можна малювати повітряні замки, визначати пріоритети, але якщо не буде достатнього фінансування та відповідного ставлення держави до майбутнього Збройних сил, 2015 чи 2017 року нам не буде чим прикривати ані небо, ані морський простір». Тобто після нинішньої влади — хоч потоп, хоч агресія.

Варто згадати масштаб проблеми. Із оборонного бюджету України на розвиток озброєння та військової техніки йде 7,3%. У арміях світу (крім деяких африканських) на ці цілі виділяється до 40—50%. Схоже, влада навмисне не годує військо задля того, щоб армія перебувала в коматозному стані й раптом не згадала про свій обов’язок захищати країну.

При цьому санаторії ДУС фінансуються чудово, як і утримання резиденцій. Питання, по кому влада збирається стріляти — по ворогах, чи по кабанах, — відпадає саме собою.

Лікування всієї армії коштує майже стільки ж, як 450 депутатів і ще кількадесят вищих чиновників.

Астрономічно-безглузді витрати на Євро-2012 на порядок перевищують витрати на ключове, одвічне завдання будь-якої держави — збереження миру.

Нинішнього фінансування вистачає Українській армії лише на мешкання в казармах і малу зарплату. Майже 90 відсотків усіх коштів ідуть на харчування, комунальні видатки та грошове забезпечення особового складу. 40 відсотків танків і гармат не готові до бою. Що стосується бойової авіації, ситуація там ще гірша.

В Україні тим часом за прямого потурання влади відбувається тотальна деградація фізичних можливостей армії із захисту країни. Головна проблема України в тому, що значна частина політичної верхівки не має й натяку на наявність соціальної відповідальності, відповідальності за долю країни. Їм глибоко все одно, який авторитет матиме держава, і що буде з державою й народом після них. А між тим кілька українських олігархів цілком могли б своїм коштом утримувати ще одні збройні сили.

Може, весь секрет нехтування обороною в тому, що владі на стадіонах легше вкрасти, ніж на запчастинах для танків. Якби ж усе було так просто!

Нещодавно влада ухвалила Закон «Про внесення змін до Закону України «Про Збройні сили України», що передбачає розширення функцій Збройних сил України та кола випадків, у яких з’єднанням, військовим частинам і підрозділам та черговим силам Збройних сил України в мирний час дозволяється застосовувати й використовувати зброю та бойову техніку. Основною новацією законопроекту став дозвіл застосовувати зброю навіть не в разі озброєного нападу, а взагалі — «у разі будь-яких дій, що можуть призвести до завдання значних матеріальних збитків об’єктам, які прикриваються ними, за місцем дислокації чи в районі виконання завдань». Тобто, по суті, військам буде дозволено використовувати зброю у разі дій, котрі, на чиюсь думку, «можуть призвести до завдання значних матеріальних збитків». Отже, це —демонстрація панічного страху влади перед тим, що армія може не виконати наказ стріляти по протестуючому населенню, а також страх того, що зброя з арсеналів потрапить в руки протестувальників, урівнявши, як колись Кольт, шанси влади та громадян. А останні, до речі, за Конституцією, теж мають обов’язок захищати Вітчизну.

Щодо захисту країни владою, українцям не варто тішити себе жодними ілюзіями відносно більшої частини нинішньої еліти. Раптом щось станеться з країною, — в них є вертольоти й рахунки. Частина з них, у разі чого, буде в дезертирах, інша — в поліцаях.

Тим часом Українська армія зберегла Україну від значної кількості міжнародних ризиків у неспокійні часи початку й середини 90-х, що могли розвитися дуже трагічно, якби в України не було справді могутніх на той час Збройних сил. Військові експерти згодні: якби лишень десята частина з того, що було в України в 1990-х, злетіло в повітря або вистрілило, усім було б непереливки.

У всі часи ідея армії передбачала відданість державним, а не вузькоособистим інтересам. Без такої місії армія є просто зібранням людей і озброєнь. У цьому питанні ідея армії та нинішня влада кардинально розходяться.

Тому влада й боїться українського війська — та всіляко ослаблює та знищує його.

Олександр ПАЛІЙ, політолог, кандидат політичних наук
Комментировать


Страницы: ... 821 822 823 824 825 826 827 828 829 830 831 832 833 834 835 836 837 838 839 840 ... 

 


Самый-самый блог
Блогер ЖЖ все стерпит
ЖЖ все стерпит
по сумме баллов (758) в категории «Истории»
Изменения рейтинга
Категория «Блогосфера»
Взлеты Топ 5
+1241
1261
Robin_Bad
+1175
1263
Futurolog
+1090
1094
MySQL Performance Blog
+1028
1098
Ksanexx
+1023
1097
Refinado
Падения Топ 5


Загрузка...Загрузка...
BlogRider.ru не имеет отношения к публикуемым в записях блогов материалам. Все записи
взяты из открытых общедоступных источников и являются собственностью их авторов.