Цими вихідними пройшов традиційний обласний фестиваль"Гуцульська бриндзя". 2 вересня у Рахові наймасовіше народне свято Закарпаття відвідали очільник краю ОлександрЛедида, його заступник Антон Громовий, виконуючий повноваження голови облради Володимир Закурений, голова Рахівської райдержадміністрації Дмитро Андріюк та інші поважні гості.

Як і щороку, "Гуцульська бриндзя" розпочалася із святкової ходи колони, сформованої із представників кожного села Рахівщини. З центру Рахова колона разом із офіційною делегацією керівництва області вирушила до місця проведення фестивалю - амфітеатру "Буркут". Тут вже розгорнули намети із екпозиціями творів народних умільців, проводили конкурси на кращих трембітарів, сопілкарів, змагалися у приготуванні гуцульських страв. Та найголовніше, за чим приїхали численні гості фестивалю - бринза. На святі овечий сир продавали у кількох десятках наметів. Пан Василь, котрий у своєму господарстві має близько тисячі овець та вже п’ятнадцять років робить сир, на відсутність покупців не скаржиться і ділиться своїм секретом приготування смачного сиру:

День весілля молодий разом зі своїми гостями та музикантами приходив до подвір’я молодої, щоб повести її до церкви. Біля воріт і при вході до хати проводились так звані «розигри»: від молодого вимагали «вступне», а також вгадати, котра його молода, оскільки виводили кілька дівчат, одягнених у старих баб, циганок, тощо. Після чого в хаті обігрувався верченик: староста – боярин пов’язував на нього рушник, підкликав батьків молодят, ті обходили стіл з верчеником, благословляли своїх дітей передавали їм верченик. Молодята виходили з ним з хати. За порогом верченик передавали другій дружці і другому дружбові. Перша дружка вела під руку до церкви молодого, а перший дружба – молоду.
Ідучи до церкви вінчатися, співали сумних тужливих пісень, а на зворотній дорозі вже веселих. Біля воріт (ліски-хвіртки) молодят обсипали різним насінням, давали в руки молодій ляльку або ж живу дитину, пригощали медом. При вході до хати (чи під шатро) стелили рушник під ноги (десь петек -гуню). Верченик вішали на чільну стіну під святим образом (іконою).