missov - BLOG.I.UA Голосов: 1 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/3035919/ Добавлен: 2010-04-27 19:40:43

С Днём Рождения, Иришка!!! - Zolushka

2013-02-15 01:59:00 (читать в оригинале)

---

Это Путин виноват ! (стих из интернета) вар. 2

2013-02-15 01:50:00 (читать в оригинале)

Либерала дождик мочит - 
Путин весело хохочет. 

Затопило вашу дачу? – 
Это Путин, не иначе! 

Вас гроза в пути застала? - 
То рука Кремля достала. 

Холод, ветер, снегопад - 
Снова Путин виноват. 

Сносит крышу ураганом? - 
Это Путин мстит баранам. 

Шторм, цунами, наводненье? - 
Это Путин, без сомненья! 

Ливень, оползень, циклон - 
Виноват, конечно, ОН. 

Сель, лавина, камнепад? - 
Ясно: Путин виноват. 

Смерч, тайфун, землетрясенье – 
Нет от Путина спасенья! 

В темя клюнула ворона? - 
Это юный друг ОМОНа. 

Пчелы, осы жалят вас? - 
Это путинский СпецНаз. 

Видишь этого шмеля? - 
Он на службе у Кремля. 

Если верите в такое - это просто паранойя)))

---

Это Путин виноват ! (стих из интернета)

2013-02-15 01:43:00 (читать в оригинале)

Прислал - Агниславъ

Кто в России виноват, скажет вам и стар, и млад
Это знают даже дети: Путин — он за всё в ответе!
Говорят, в России ад — это Путин виноват!
Мировых финансов спад — тоже Путин виноват!
Новости опять нам врут? Это Путин, тут как тут!
Химкинский срубили лес — Путин это, мракобес!
Управдом ваш вороват? — в этом Путин виноват!
Там откат и здесь откат... кругом Путин виноват!
Запретили гей-парад? — тут уж Путин виноват!
Разрешили гей-парад? — снова Путин виноват!
Проиграли мы в футбол? — точно, Путину позор!
Потонул наш пароход? — это Путин, вот урод!
День и ночь стоим на МКАД — Путин, Путин виноват!
Въехал Лексусу ты в зад? — Путин, ёпты, виноват!
Разъебал ты свой айфон? — это Путин, снова он!
По ТВ крутят говно? Вовке стыдно быть должно!
Куришь, пьёшь и не женат? — в этом Путин виноват!
Лень с дивана сдвинуть зад? — как же, Путин виноват!
Дома у тебя бардак? — это Путин всё, мудак!
Мать орёт семь дней подряд — Путин, ах какой он гад!
С вуза был отчислен я... Ох уж Путин, ох свинья!
На работе босс дурак? — в этом Путина косяк!
Ипотека дорогая? — это Путин, мразь такая!
В туалете страшный смрад? — это Путин виноват!
Весь подъезд кем-то зассат? – верно, Путин виноват!
Наступил в говно, камрад? — блять, ну Путин виноват!
Вместо виски бутират? — это Путин виноват!
Если плохо с бодуна, в этом Путина вина!
Обрыгал себе диван? — снова виноват Вован!
Хач продал гнилой арбуз? Из-за Вовки весь конфуз!
Слезть не можешь с унитаза? — Путин виноват, зараза!
Твой сосед козёл и гад? — снова Путин виноват!
Не даёт супруга в зад? — эх, ведь Путин виноват!
Повышенья нет никак? — Путин виноват, мудак!
В том, что жизнь — не шоколад, только Путин виноват!
Всем несчастьям нашим, бедам объяснение одно
Жизнь при Путине при этом беспросветное говно!

Дописала - Вера:

Рухнул с неба самолет - это Путин, идиот!
Лада - это не машина? Путин виноват, скотина!
Что, в России нет футбола? Снова Вовкины проколы!
Коли нет чудес на свете, Вовчик, ты за все в ответе!

Пахнет твой подъезд мочой и какашками с бомжами?
Это вечно молодой Вова Путин снова с нами!

---

Славяне владели грамотой задолго до ...

2013-02-15 01:42:00 (читать в оригинале)

http://svoydomsz.narod.ru/slavasbuka.htm

---

"Вбити бога" (08)

2013-02-15 01:42:00 (читать в оригинале)

В ресторані Еделіна їла салат, фрукти і горішки. Артур вислухав деся
тихвилинну лекцію про користь живої їжі і шкідливість вареної. Потім ще
декілька хвилин вони їли мовчки.

— Давай до справи. - Артур раптом серйозно почав говорити. - В цю суботу
моїй мамі виповнюється 50 років. Вона готує мега гулянку в “П'єр палаці”.
Запросила усіх родичів, ділових партнерів, різних знайомих. Людей буде десь до
двох сотень. Я тобі вже говорив, що почав усе змінювати, тому ти мені потрібна.
Дуже хочу, щоб ми вдвох пішли на мамин день народження і там я тебе представлю,
як свою дівчину.

— Навіщо це тобі? — Щиро здивувалась дівчина. От на що-що, а на таке вона
зовсім не сподівалась.

— Тільки не ображайся, але я скажу правду. Ти не дівчина мого кола. Занадто
звичайна, скромна, якась проста. Я ніколи з такими дівчатами в парі не був і
пробувати не хотів. Сам піти я просто не можу. Це ж почнеться капання на голову
усіх родичів, друзів, особливо мамки про те, що з Алісою потрібно все ж таки
одружитись. Та вона для мене назавжди залишилась в минулому. Я дуже-дуже хочу
шокувати усіх своєю новою...

— Потворою? — Не витримала Еделіна.

— Ні. Не кажи так на себе. Ти досить мила дівчина, просто не в моєму смаку.
І ніхто не сподіватиметься, що я прийду зі звичайною дівчиною. Якщо я піду з
черговою красунею, то усім і так буде зрозуміло, що це ненадовго. А отже, на
мозги капати дозволяється. А так вони будуть шоковані, бо до кінця не будуть
впевненими, чи є у мене до тебе справжні почуття. Підіграй мені, будь-ласка! —
Благаючи подивився Артур. — І можеш просити у мене, що сама захочеш.

Еделіна мовчала деякий час, роздумуючи над непростою ситуацією.

— У мене немає сукні. — Вирішила вона.

— Куплю. Яку сама вибереш. І взуття. І зачіска, макіяж, спа-салон. Усе тобі
буде. — Радісно підхопив Артур, зрозумівши, що це відповідь “Так”.

— Тільки я вже дуже давно не ходила на підборах. Це буде жалюгідне
видовище! — Сумно промовила Еделіна.

— Теж не страшно. Можна підібрати зручну модель. То ти погоджуєшся, я
правильно зрозумів? — перепитав Артур.

— Так. Я ніколи не була на вечірках цих «вершків суспільства». А сукню мені
залишиш?

— Звичайно, про це й мови бути не може. - Артур полегшено зітхнув, а потім
знову серйозно поглянув на дівчину. - Але попереджу, що ти будеш в центрі
уваги. Дівчата будуть за твоєю спиною голосно осуджувати усі твої недоліки, та
так, щоб ти чула. Буде не просто, але я постійно тебе підтримуватиму, буду
поруч.

— Я до цього готова. Про голосне осудження. Коли я була в молодших класах,
то доношувала одяг двох старших братів, там куртки, штани, кофти. А мама
постійно стригла мене коротко, щоб зранку не заморочуватись з зачіскою. Через
це мене часто називали хлопчиком і навіть заставляли знімати шапку, коли
заходила до школи. — Еделіна розповіла і подивилась на Артура. Він тихцем
посміхнувся, а потім не витримав і розреготався на всю залу.

— Не може бути! Це так схоже на мене. — Крізь сміх видавив з себе.

— Що між нами може бути схожого? — Не зрозуміла дівчина, зніяковіло
дивлячись на людей за сусідніми столиками, які обернулись на сміх Артура.

— Коли я був в садочку, молодших класах і в середніх теж, мене постійно плутали
з дівчинкою. В третьому класі учитель танців схопив мене за руку на коридорі і
силою затягнув на конкурс шкільної міні-міс. Добре, що мене побачила моя класна
і забрала якраз вчасно, бо мені почали підбирати сукню. І знаєш що я тобі по
правді скажу? Я б той конкурс виграв. — На цей раз молоді люди заливались
сміхом обоє.

— Та невже так сильно був схожий на дівчинку? - Не вірилось Еделіні.

— Ну, мама довгий час не стригла мені волосся. Воно було довге і трішки
хвилясте.

— Тоді, вірю. Бо здавалось, що ти мене просто підтримуєш.

— Навіщо ж мені обманювати тебе? - Здивувався хлопець. - Після усього того,
що я вже розповів тобі, брехати про такі дрібниці було б якось неправильно.

— Ну, мабуть, що так. - Погодилась дівчина.

— А що ти попросиш за допомогу мені? — Через деякий час вирішив запитати
Артур.

— А тепер, не смійся. Я говорю серйозно і про важливі для мене речі. І
попрошу тебе не заважати мені на вечірці знайомитись з різними хлопцями. А то я
самотня вже більше року. Так хочеться відчути чоловічі міцні обійми. І не
тільки. — Еделіна соромливо опустила очі.

— Давай домовимось так, — Посерйознішав Артур. — на вечірці ми будемо парою
і ні до кого не загравай, будь-ласка. Це дуже важливо.

— Ні, не загравати, просто знайомитись. Я в заграванні не дуже. — Перебила
Еделіна.

— Дай договорити. Я тебе знайомитиму з потенційними кавалерами, але обмін
контактами після вечірки. Допоможу чим зможу. Я звернув увагу на твого Макса. І
що тобі в ньому сподобалось?

— Вибирають з того, з чого можуть. — Трішки ображено промовила Еделіна.

— Вибач. — Артур відчув, що не потрібно було цього казати, тому перевів
розмову в приємніше русло. — А скажи мені, які чоловіки тобі до вподоби, хоча б
зовнішньо. Я б зміг вже прикинути різних знайомих.

— Мені подобаються чорняві, з веселим і легким характером, прості в
спілкуванні. - Дівчина зніяковіла і задумалась над чимось своїм.

— Щось не договорюєш. - Артур уважно поглянув на неї. - Давай домовимось,
що у нас, як і між найкращими друзями, не має бути подібних таємниць. Як я
зможу тобі допомогти, якщо ти не розповідаєш таких важливих речей.

— Ні. Це не важливо. І твоє ставлення до мене може змінитись.

— Давай я вгадаю. Тобі подобаюсь я. Чорнявий, нам легко вдвох розмовляти.
Ну, вгадав? - Артур хитро поспіхнувся і відкинувся на спинку стільця.

— Та не зовсім ти й чорнявий. - Еделіна поглянула на його шовковисте
волосся, яке переливалось від світла жовтих люстр. - У тебе волосся шоколадного
кольору. Просто... Ну гаразд, я розповім. У мене є таємна мрія познайомитись з
таким собі ризиковим хлопом. Щоб був увесь в татуюванні, шрамах, вдягненим у
шкіру і на байку. Мрію про те, як він садить мене на свій моцик і викрадає від
сім`ї, роботи і буденного життя. Але чомусь думаю, що на вечірці таких не буде.
Та й знайомитись з подібними типами мені завжди було дуже стрьомно.

— Ха-ха! — Розсміявся Артур — Мені також стрьомно від таких проблемних
хлопців. У мене і знайомих з подібним описом, нема. На вечірці точно такого не
буде. А як ставишся до блакиткооких блондинів?

— Це такий якийсь заїжджений стандарт класичного красеня. Та усі мої
знайомі блондини далеко не красені. Якщо зустріну справді гарного
світловолосого хлопця, тоді зможеш перепитати у мене ще раз. — Посміхнулась
дівчина.

 

В зал зайшла яскраво-руда жінка в червоній відкритій сукні і попрямувала до
дальнього столика. Вона привернула увагу кожного в залі, як і нашу.

— А як на рахунок рудих чоловіків? — Знову продовжив запитувати Артур.
Еделіна деякий час помовчала і серйозно сказала:

— Ніколи не довіряла рудим хлопцям. Чимось вони мене лякають, тому я
стараюсь обходити їх стороною. Та й ніколи рудого красеня не зустрічала. У них
дуже світла шкіра і вся в ластовинні.

— Боїшся рудих? Дивно. Може це у тебе якісь комплекси з дитинства?

— Ніколи про це довго не розмірковувала. Може мене колись і налякав якийсь
рудий? - Еделіна справді почала згадувати своє дитинство і усх чоловікв, які її
колись могли налякати, чи просто викликати підозру.

— Зрозуміло. — Сказав хлопець. — Засиділись ми тут. Куди тебе відвести
додому?

— Я живу за містом, за півтори години їзди. Але сьогодні ночую в подруги.
Можеш підвести?

— Звичайно.

— Тоді дорогу я тобі покажу.

 

Артур розплатився і вони вдвох вийшли на темну вулицю. Там якраз закінчився
дощ, стало чомусь тепло і знову запахло по-весняному. Еделіні це все здавалось
якоюсь містерією і чимось занадто казковим. Просто нереальним днем.

Далі буде...