Теперь
она передвигается, да и вообще, все время находится в вертикальной
позиции - как пингвин. Довольно необычное зрелище. Хозяин уникальной
птицы говорит, что она такая с рождения...ЧИТАТЬ ДАЛЬШЕ...

Комментировать

Постоянная ссылка

Комментировать

Постоянная ссылка

Комментировать

Постоянная ссылка

Комментировать

Постоянная ссылка

      Літо скоро  закінчиться,  вересень принесе  з собою дощі  і холодні ночі, тому не дивлячись на  спеку вирішили пройтися на вихідні в гори. Де краще  витрясеш  солі із зашлакованого організьму і  пусті  думки з темних закутків голови? Отож вибрали дводенний  маршрут по Свидовецькому хребту, десь близько 35 км,  з ночівлею біля озера Ворожеска  та продовженням подорожі наступного дня до льодовикового озера Герешаска .

    Своєю машиною під'їхали до автостоянки на початку дороги що веде на  Драгобрат.

Зафіксували час і  гайда 9 км.до Драгобрату під гору  Стіг. Добрих чотири кілометри маршрут пролягає  біля  великого потоку майже рівною, без підйому дорогою. Маю нагоду частенько їздити тут на  машині  і ніколи не встигаю роздивитися  нависаючі над стрімким потоком камяні  кручі від яких аж мурашки.

Адже  висота цього кам'яного тортика десь біля 50 ти метрів. 

 Робимо першу  невеличку зупинку у кінці пологої частини маршруту  біля  турбази "Мікропроводу". 

Тут мене зачепила одвічна "любов" наших лісників до природи і  оцей  стенд. На кінці  речення  бракувало тільки ціннник написати, адже  ведмедів, і не тільки, вони ж таки тут вистріляли майже до ноги.

   Але  пора  іти далі, попереду  5 км підйому до  Драгобрату. Вже й Близницю видно. 

Вверх не розженешся і не тільки тому  що круто, а  тому що довкола  дороги звисає малина, ожина, чорниця. Але найбільшою спокусою для  подорожуючого є не ягода, а транспорт з туристами  який  із завидною частотою проїжджає повз, особливо коли за кермом співчуваючі  знайомі. Не здаємось. Ми ж протрястися і випробувати свою стару двоногу ходову. За три години ми біля готелю "Оази" назва якого вказана  як орієнтир на туристичних картах. Не буду  вдаватися  в опис літніх краєвидів "курорту  Драгобрат", бо це  дратуюче  видовище  неохайного будівельного майданчика і покаліченої  природи, яскравий  ображчик українського  жлобства . Покажу  лишу  один недобуд.

Тут мав бути чийсь водозабір. Інші  водозабори подібні, а про чистоту  води і  акуратність довкола  краще не говорити.

   Неподалік "Оази"  ми зробили невеличкий  привал і я необачно розклалася з бутербродами і яблуками. Все скоро зникло в зубах  овечок і  вівчура , але зрештою це був лише зайвий  вантаж. 

Звідси  далі можна  мандрувати на гору  Близницю ( на території заповідника)  або рухатися  в сторону  гори Стіг  туристичним маршрутом в  строну Усть Чорної.

  

Позаду  Драгобрат

 Нам в сторону гори Стіг. Вона впізнавана, бо зусібіч обліпленої гірськолижними витягами. Економлячи сили, ми вирішили не підніматися на саму гору а оминути її дорогою довкола.  По часу це одне і те ж. Дорогою  повз нас  безперервно шастає чотириколісний  і двоколісний  транспорт. Народу  багатенько. Піднімаємося  до хребта  і любуємось першими масштабними краєвидами Свидовецького масиву.

Тут воно все  як  на  якомусь зеленому  Марсі. Видно звідси   і далекий  Чорногірський  масив, над яким розстилає  свої чорні шати гроза. Вона пізніше  рухатиметься  в сторону  до нас і нажене добрячого страху..

       А довкола ні деревця.Тут гори майже безлісі, і чи не найбільші в  Карпатах безлісі полонини. Вони вкриті практичною лише травою  і невисоким  суцільним  ягідником, тільки де не де кущі ялівцю та вільхові  зарості.Рухаємося  в  сторону  Ворожески, а це близько 7 -ми кілометрів від гори  Стіг.  Фотоапарат  весь час  в роботі. Краєвиди  один кращий за  інший.

Хоч  тут заблукати важко, бо весь  час  хтось  іде  назустріч ми трохи зблудили і  чуть було не злізли  в  глибочезну  долину  з малюсіньким озерцем яке прийняли за Ворожеску. Слава Богу,  схил був  такий  страхітливий, що  від самої перспективи злізти туди мені  стало зле.

 

         І от ще один підйом  на  вершину  Великого Котла і  ми майже біля цілі. І тут знову розчарування,  внизу  видно малесеньке  озерце. Невже це і є Ворожеска. 

    Але скоро вечір  і мусимо спускатися по любому, бо час  іде, запасу води уже немає,  а довкола її ніде  не набереш. Крім того там, в глибокому  котлі долини вкритої  ялівцем, вільхою, і окремими   ялицями,  можна  набрати сухостою для  дров.

     Перші десятки метрів  спуску  мені довелося  сповзти на пятій  крапці опори. Мої сандалі  були заслизькі  для мокрого , майже  вертикального глиняного схилу. Але як виявилося  пізніше,воно того вартувало. Пройшовши іще  трохи по схилу  під нависаючою над головою горою Ворожеска, ми побачили нарешті  справжнє озеро Ворожеска у  всій  своїй  красі.

     

     І вже  зовсім несподіваною була "густозаселеність" берегів  озера. Внизу  в цьому  грандіозному  котлі в  оточенні 150-200метрових гір і  прямовистих хребтів почуваєш себе  як  мишка  в банці.

 І зразу ж починаєш міркувати як  звідси вибратись в  інший спосіб ніж спустився.  Слава  Богу  тут є і нормальна доріжка  наверх. Хоча  можна  продовжити мандрівку вниз до  стійла овець , ферми  а  далі  кудись в  сторону  Чорної Тиси.

    Сказати що  озеро гарне -нічого не сказати. Озеро живить тоненький  струмочок  льодяної водички, що дрібонько дзюркотить по камінчиках  з під гори Ворожеска. Весною на  цьому  місці найдовше лежить сніг. 

 На  озері  вирує життя. Три  дрібнесенькі  качечки, комічно перевертаючись,

безперестанку пірнають під воду  і  щось ловлять в  абсолютно чистій  воді, а біля  берегів,  ніби на вертодромі,  шумлять крильцятами здоровенні  зелені  стрекози.  З озера  витікає  струмок  і впадає  в менше, також чисте  озерце. 

Довкола озера  чисто, не має куп  пластику   та  іншого непотребу. Приємно,  що туристи не ламають  ялівцю  на дрова, а чемно визбирують  сухе гілля, хоча  воно тут далеченько.

      Гріх не скупатися.

      Отож готуємося  до ночівлі, ділимося  припасами з місцевим "пастухом".  

    Вечір  з своїм  шармом.

      Ніч була  повномісячна,  хоч  загаряй під світилом. Оскільки  акустика  в цій долині  біля  озера просто фантастична то усі нічні  звуки чути за сотні метрів. Літаки  гуділи  майже  над головою, а ближче  до  світанку розпищалися летючі  миші, не залишаючи  жодного шансу  заснути. Отож спання нема,  пємо ранкову  каву, чай. Попереду  стрімкий 200 метровий підйом на  Ворожеску.

  Прощай  Ворожевко

      А далі  хребтом в сторону гори Герешаска. Звідси чудові  краєвиди . 

По дорозі туди на  одній  із  далеких полонин  побачили неймовірне видовище. Майже  півкілометровим теркатим  шнурочком вівці піднімалися з долини на  полонину.  

      Хоч  озеро було поряд  ми вирішили пройтися  довкола нього, щоб налюбуватися видом  з гори Герешаска, що височіє над ним.З двох сторін цієї гори долини в яких починається  водозбір двох річок Кісви і  Шопурки.

Озеро Герешаска сховалося  під самою горою,  а далі широкою полониною  від озера тече  блискучою змійкою потічок,  який  десь там  внизу  впадає у  Кісву.

Знову  робимо стрімкий  спуск і  ми біля  озера.

 Озеро,  гора, коні все  чудово  але ....Тут  багато машин, брудно, пляшки недоїдки, занадто шумно, якась дурнувата  потвора  притягнула  колонку  і  пускає на  всю полонину  попсу.  Отож робимо невеличкий  привал, купаємось 

 і гайда  17 км додому .

  

       

     

    

Комментировать

Постоянная ссылка