missov - BLOG.I.UA Голосов: 1 Адрес блога: http://blog.i.ua/user/3035919/ Добавлен: 2010-04-27 19:40:43

Весело живется молодым убийцам за тюремной решеткой

2013-02-18 16:56:00 (читать в оригинале)

---

Чому я не Сокіл ?....

2013-02-18 16:55:00 (читать в оригинале)

    Сегодня, ради интереса, посмотрел документальный фильм "Запрещенная правда".  Помню , до выхода, этот фильм густо рекламировался на украинском телепросторе.  Что же в этом фильме может быть запрещенного, или мне недосказанного за прошедшие 70 лет от тех грандиозных событий, подумал я ?  Фильм оказался на редкость не интересным.  А почему он мне таким показался ? почему всякий фильм кажется не интересным любому человеку ?  Или потому, что он это где то видел, или потому, что половина из показанного топорно подтасованные к фактам пояснения.  На протяжении всего фильма не покидает мысль: кто и за чьи деньги стряпал это довольно профессиональное и добротное произведение.  Когда в начале второй серии диктор сообщил, что в 1940 году СССР оккупировал 11 % Финляндии, чем подтолкнул её к союзу с Германией, мне стало совершенно понятно для чего стряпался этот "шадевр". )) Хотелось бы спросить у создателей фильма: чьи войска подавляли революцию в Финляндии в 1918 году, чьи войсковые части находились в Финляндии в конце 30-х годов. Почему Финляндия не согласилась отдать свою территорию на юге, в обмен на двоебольшую на востоке ? Отвечаю -Германия.  И таких вопросов, на которые мне никогда не ответят за 50 минут набралось полсотни. Красной линий , во всём фильме, идет мысль о том, что СССР собирался провести экспансию всей Европы.  В анонсировании фильма указано -уникальные архивные документы.  Согласен.  Документы то уникальные, только вот толкуются они ещё более уникально.  Тут комментаторы проявили талант и исступленность.  И всё бы я в это поверил, если бы не прочитал интересные книги про те события и выступления не глупых людей.  Чуть -чуть припоздал фильмчик с несвежей отредактированной, думаю, не на украинской земле, версии истории.    Далее смотреть стало вообще не интересно.  Вот так , с помпой, нас и охмыряют.  Не даром написано - сделано для граждан Украины. Та что же мы вообще лохи что ли ?  Понятно что фильм делается для бестолковых, ленивых и тупых. Но цель его продвинуть свою , захватническую идею.  Отвернуть нас от испокон наших и умиляться завоеваниями и достижениями гуннов и готов.  Да не бывать этому.              

---

Пра фсё (ну или почти пра фсё)

2013-02-18 16:55:00 (читать в оригинале)

Про авто:




Про утро:


Про детей:




Про тайну:


Про жизнь:

---

Чарівна квітка

2013-02-18 16:54:00 (читать в оригинале)

У світі, мабуть, немає людини, яка хоч раз у житті не зупинялась помилуватися квітами. Яскраве забарвлення, чудесний аромат і неземна їх краса надихає поетів, спонукає творити художників, штовхає на подвиги.

Тож давай сьогодні і ми з Тобою спробуємо намалювати кілька
квіточок та зробити приємне друзям, подарувавши їм шедевр на папері. А
заодно і дещо нове дізнаємось.

Божественні іриси — символ мудрості, довіри, надії. Сам Ван
Гог писав їх на своїх знаменитих полотнах. А Клод Моне не лише
зображував іриси на картинах, а навіть прикрасив ними власний сад.

Зачаровані маки. Символ вічної молодості та нев’янучої краси.
Ця прекрасна квітка росте і в Європі, і в Північній Америці, і в деяких
регіонах Азії (Китай та Індія). Малюнок витончених маків — прекрасний
подарунок для мами, бабусі або сестри.

Малюємо волошку. А ця блакитна квіточка символізує душевну
чистоту, скромність і ніжність. Кажуть, волошки наділені магічною силою
та оберігають дім від злих сил.

Поважні соняшники є символом праці, достатку, і, звичайно ж,
Сонця — це у його бік вони завжди повертають голову. А ще соняшник —
символ Батьківщини. Як він повсякчас тягнеться до Сонця, так і людина
завжди  думками з вітчизною.

Тендітні дзвіночки — це натяк, що хтось думає про Тебе. Тож,
якщо хочеш зробити другові приємний сюрприз, намалюй саме цю квітку як
знак того, що Ти часто згадуєш про нього.

Самозакохані нарциси, вважають греки, символізують гординю і марнославство. А от японці вважають його знаком мовчазної краси і радості.

Загадковий тирлич — символ літнього тепла — здавна вважався чар-зіллям. Навіть легенда існує
про кмітливу дівчину, що прикрасила голову вінком з тирличу та не
далася в дружини чортові, який обернувся в парубка. Не міг чорт
приступитися до дівчини — настільки сильною виявилась чарівна дія
оберегу. «Якби не тирлич і тоя (назва квітки) — то і дівчина була б моя,» — розчаровано вигукнув нечистий. Ось яка хитра ця квітка тирлич!

Якщо полюбляєш вигадувати щось нове, таємнича квітка-фантазія полегшить твої старання. Ця красуня прикрасить будь-який малюнок.

А що то за яскраве полум’я на колючому вітті? Та то ж шипшина — символ молодості, краси і здоров’я.

Червона троянда… Володарка квітів символізує палке кохання,
небесну досконалість і пристрасть. У світовій символіці золота троянда
означала досконалість, червона — красу і довершеність, біла —
невинність, блакитна — недосяжність.

---

Гетьмани України. Історичні портрети. Збірник.

2013-02-18 16:53:00 (читать в оригинале)

Маю таку книгу.


обкладинка

Внутрішній бік обкладинки

1 сторінка

2 сторінка.

Вступ:
ЗГАДАЙМО ПРАВЕДНИХ ГЕТЬМАНІВ

Минає п'ять століть, як у польських, а далі й українських хроніках, літописах, державних документах, мемуарах, працях, друкованих і рукописних, в усному епосі, піснях та думах, пізніше і науковій літературі, закарбовується й розкривається історична панорама однієї з найгероїчніших і найдраматичніших сторінок світової історії — Запорозької Січі, козацького війська, які утворювали державу.

Коли викинути з української історії найяскравіший трьохсотрічній літопис козацького війська, то доля України зникне з політично-етнічної карти народів світу. Ми матимемо лише безнаціональних покірних кріпаків і німих рабів. Нас зневажатимуть і закидатимуть нам, що ми не спромоглися мати своєї держави і зараховуватимуть неповноцінних народів, етнічної маси, яка мусить прислужуватися державним народам.

Тим часом вже давно великі наукові світила обґрунтовано й справедливо визначили суспільний лад Запорозької Січі як християнську демократичну республіку. За словами Миколи Гоголя, з Хортиці “розливалася воля й козацтво на всю Україну”. Цю думку повторили Микола Костомаров, Михайло Грушевський та інші дослідники. Суспільно-політичний демократичний лад Запорозької Січі залишився ідеалом в минулому не тільки для козацьких літописців, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка ... Українська Й світова література та мистецтво створили Запорозькій Січі, козацькому військові, національним героям неповторний духовний пам'ятник, бо в усі часи слово “козак” вільну людину, було протилежним до поняття “кріпак”, “раб”, “невільник”. Запорозька Січ до останніх днів свого існування, тобто до 1775 року, як і козацькі села Гетьманщини, залишалась  островом волі українців серед феодально-кріпосницького океану самодержавної Росії, аж доки їх переселили та розсіяли на Кубані й по  Дунаю.

У середині ХVІІ століття козацький демократичний лад поширився на великі простори Правобережжя Й Лівобережжя, звідки козацькі війська вигнали польську шляхту. 1649 року виникла козацька держава Богдана Хмельницького, тоді ж запроваджено державно-адміністративний поділ, полкове Й сотенне самоврядування.

Наукове вивчення історії козацької держави й гетьманів почалося в XIX столітті, коли стали публікувати історичні джерела, які поглибили й розширили відомості фольклорних творів про козаччину. Вагомий  внесок у вивчення історіі Запорозької Січі, козацького ладу зробили українські історики: Осип БодянськиЙ, Микола Костомаров, Володимир Антонович, МихаЙло ГрушевськиЙ, Дмитро Багалій, Ілько Борщак, Микола Петровський, Іван Крип'якевич та особливо Яворницький.

Частина історичних джерел й досі не доступна для дослідників.В історичній літературі, довідниках, енциклопедіях, підручниках, художніх творах майже всі українські гетьмани подані в чорних фарбах, їхні портрети майже не публікуються. Одначе активно, замість концепції історії України, пропагується місцеве краєзнавство, тобто історію українського народу намагаються розшматувати на краї, області, відмежувати від загальнонаціонального історичного та культурного процесу. Наприкінці 20-х років, особливо У 30-х роках XX століття, була перекреслена і шевченківська концепція Запорозької Січі та Гетьманщини. Їм дано прямо протилежні поету ОЦІНКИ, українським гетьманам, окремим із них наліплено ярлики «зрадника». Водночас шевченкознавці переконують читачів, що великий Кобзар, революціонер-демократ «романтизував», «ідеалізував», давав однобічну характеристику українським гетьманам, не розумів прогресивної ролі Петра І та Катерини ІІ щодо майбутнього розвитку Росії й України.

Гетьмани і ватажки національних, селянських повстань і війн, починаючи з кінця ХVІ століття (Криштоф Косинський, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Тарас Федорович, Павло Бут, Яків Острянин) всю свою діяльність скеровували тільки на те, щоб якнайшвидше возз'єднати український народ з «великим», «єдинокровним» і «братнім». Вже 60-х років українські гетьмани як державні та політичні діячі після приєднання України до Росії зникають з історичного кону. Їх характеризують лише як великих землевласників, феодалів. «Сагайдачний проводив угодовську старшинську політику з польською шляхтою, «вузькокласову політику проводили гетьмани І. Брюховецький, Д. Многогрішний, антинародну - Юрій Хмельницький, «ворожу інтересам українського народу Петро Дорошенко» і «зрадник українського народу» Іван Мазепа та його прибічники. Зникають і зовнішні сили, які штовхали гетьманів та старшину на кровопролитні міжусобиці. Окремі події висвітлюються як великі антифеодальні повстання, наприклад, боротьба' за козацьку булаву 1657 року між Іваном Виговським та Мартином Пушкарем. «Народні маси України» беруть активну участь у зовнішніх війнах Росії. Зруйнування Запорозької Січі історики мотивують тим, що запорожці могли перейти на бік гетьмана Мазепи, а її остаточне знищення вони пояснюють можливістю виникнення «нової» пугачовщини.

Молоде покоління українського народу має знати, що саме українські гетьмани, ці народні месники, перші прокладали трагічний для українських мільйонів шлях до Сибіру, на Соловки, в Петропавловську в'язницю, що вони гинули від куль польської шляхти. Уже через дев'ять років після приєднання України до Росії та скликаної царизмом Чорної ради 1663 року на Сибір відправлено полковників Чернігівського, Ніжинського, Переяславського і Лубенського, осавулів. «На Сибір заслано немало старшини козацької», свідчить у своїй праці очевидець Роман Ракушка Романовський. 1665 року заслано й військового писаря, 1672 року - славного кошового отамана Івана Сірка й гетьмана Дем'яна Многогрішного разом із братами й дружиною, 1687 року - гетьмана Івана Самойловича з меншим сином Яцьком; на початку ХVІІІ століття - небожа Івана Мазепи Андрія Войнаровського та полковника Семена Палія; 1776 року туди ж прослалася дорога кошовому судді Павлові Головатому й кошовому писарю Іванові Глобі, і тоді ж - Максимові Залізняку, а пізніше й Устиму Кармелюку та багатьом іншим. В'язнем Соловецьких монастирів двадцять п'ять років був останній кошовий Петро Калнишевський, а в мурах Петропавлівської фортеці в Петербурзі сконав наказний гетьман Павло Полуботок і його спільники, 1664 року гетьмана Івана Виговського розстріляла польська шляхта.
 
Портрети гетьманів прикрашали стіни багатьох церков і монастирів України, зокрема сільських. Очевидно, що однією з причин знищення Успенського собору в Києво-Печерській Лаврі було те, що тут чи не в єдиній церкві на Україні милували око портрети аж дванадцяти гетьманів. Ще в ХVІІ столітті тут перебував монументальний портрет Богдана Хмельницького на весь зріст, перемальований з відомого портрета Гондіуса. Михайло Максимович свідчив, що 1834 року за розпорядженням вищого духовенства, яке виховувало на Україні Воздвиженських, цей портрет було замальовано «дикою фарбою». Прикрашали стіни цього собору й портрети Івана Мазепи, Петра Дорошенка та інших, одначе цей факт не хочуть згадувати автори праць про Успенський собор та путівників по Києву.

У другій половині ХVІ століття перших козацьких гетьманів і старшину ховали на Чернечій горі недалеко від Канівського монастиря. Сюди 1572 року привезли' і поховали тіло Івана Підкови, скараного на горло у Львові. Над кручами Дніпра, біля монастиря доживали й старі січовики. Отже, не випадково це святе місце, гори й Дніпро так приваблювало Тараса Шевченка, який мріяв дожити тут своє праведне й страдницьке життя. Справедливо було б створити У Каневі козацький некрополь і перезаховати на Чернечій горі останки всіх українських гетьманів і козацької старшини, яких доля розкидала по далеких світах: Петра Дорошенка - з-під Москви, Калнишевського - із Соловків, можливо, й Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича - із Сибіру, Павла Полуботка - з Петербурга, Івана Сірка, Матвія Гладкого та інших, насипати символічні могили. Козацьким монастирем у ХVІ столітті був і Трахтемирівський, що біля Переяслава, та Межигірський на теперішній околиці Вишгорода, який був ідеологічним осередком Запорозької Січі.

Тарас Шевченко нагадував своїм сучасникам, що вороги українського народу намагаються затерти історичну пам'ять, вікопомні сліди українських гетьманів, наших національних героїв.
Перші спроби викласти біографії гетьманів, вказати й оцінити їхні заслуги перед українським народом належать козацьким літописцям - авторам історичних пісень та дум. Самійло Величко чи не перший вірно вказав на причини наявності в українській історії гетьманів різних орієнтацій: російської, польської, татаро-турецької, шведської. Цією причиною, на думку літописця, було Андрусівське перемир'я 1667 року. Ось що він пише ще на початку ХVІІІ століття: А з'їхавшися за Смоленськом в якомусь селі Андрусові. виторгувала (польська шляхта) там у росіян нас як безсловесних і нічого не тямлячих скотів», розділивши Україну на двоє - Правобережну, яка залишилася в первісному лядському ярмі, і Лівобережну, яка з Києвом відійшла до Росії. Оцей поділ «Отчизни нашої» на двоє і троє, не чим іншим, за словами Євангельськими, «смердить як запустіння, якого не дай Боже». До речі, цей літописець перший залишив нам портрети дванадцятьох гетьманів од Хмельницького до Мазепи.

Радянські історики випинають тільки гетьманів - ставлеників і прибічників Росії, які, мовляв, виражали «найзаповітніші мрії та сподівання» всього українського народу й таврують гетьманів - при­бічників Речі Посполитої, Туреччини, Кримського ханства, Швеції. І забувають, що, будучи гетьманом суверенної держави, першу стежку туди топтав не хто інший як Хмельницький і, головне, не згадують про розчленованість України. Тим часом польська історіографія, навпаки, підносить гетьманів - прибічників Польщі й тих, які боролися з царатом за автономію України.

Ґрунтовні монографічні дослідження про українських гетьманів і військову старшину другої половини ХVІІ століття опублікував Микола Костомаров. Першу спробу видати для широкого читача популярні нариси про українських гетьманів зробив професор Київського університету Володимир Антонович, який у 80-х роках опублікував двома виданнями книжечку під назвою «Исторические деятели Юго-Западной России». Професор Антонович мав добру науково-професійну і джерелознавчу підготовку. Він видав великі томи архівного матеріалу про козацьке військо, студіював історію Литви й Польщі; разом із Драгомановим надрукував збірку українських історичних пісень. Нарис про Богдана Хмельницького написав його учень Орест Левицький - третій президент Всеукраїнської Академії наук. Ініціатором цього видання був український громадський і культурний діяч Василь Тарновськнй, який, не шкодуючи коштів і зусиль, пристрасно збирав українські старожитності, що вже гинули на його очах. Він мав і найбільшу збірку рукописів, малюнків Тараса Шевченка та документів про поета, а також був засновником історичного музею в Чернігові.

Його колекція збереглася в Качанівці, де колись бували Шевченко, Глінка. Марко Вовчок та інші. Цьому виданню сприяв про­фесор-медик Київського університету, громадський діяч Володимир Бец.
Редакція часопису пропонує своїм читачам короткі нариси про українських гетьманів, написаних Володимиром Антоновичем та ін­шими авторами.

---

Пошукав в неті - скачати не знайшов. Вирішив познайомити з нею товариство. Але хотілося-б знати в якому вигляді:

Присоединенное голосование (голосовать):

• Статті в блог: 13%, 1 голос
• Текстовий файл *.rtf: 0%, 0 голосов
• Текстовий файл *.pdf: 38%, 3 голоса
• Графіка в файлі *.pdf, *.djvu: 50%, 4 голоса