Поради "Що, Як, Для чого"! Голосов: 1 Адрес блога: http://porady.pp.ua Добавлен: 2013-06-23 15:54:12 блограйдером altavoz

29 лютого – коли буде в 21 столітті (року)

2014-04-07 15:20:45 (читать в оригинале)

29 ЛЮТОГО – КОЛИ БУДЕ В 21 СТОЛІТТІ : 29 лютого буває лише один раз на 4 роки , при цьому рік називається високосним . У 21 столітті 29 лютого вже було в 2000 р., 2004 р., 2008 р. і 2012 році. Наступні високосні роки будуть нас чекати через кожні 4 роки: 2016 р., 2020 р., 2024 , 2028 , 2032 , 2036 , 2040 , 2044 , 2048 , 2052 , 2056 , 2060 , 2064 , 2068 , 2072 , 2076 , 2080 , 2084 , 2088 , 2092 , 2096 Також читаємо: * Яка кількість днів у році >> ЧОМУ ІСНУЄ 29 ЛЮТОГО : За наказом Гай Юлія Цезаря давньоримські астрономи з’ясували точну тривалість календарного року. До їх і Цезаря подив виявилося що Земля робить оберт навколо Сонця не за 365 днів , а за трохи більше – 365 днів і 6 годин ( точніше 5 годин 48 хвилин 46 секунд). Тому , щоб не збивався календар , було вирішено ввести додатковий день 29 лютого через кожні 4 роки.

The post 29 лютого – коли буде в 21 столітті (року) appeared first on Поради, подарунок, астрологія.

---

Тривалість року – скільки днів у році (кількість)

2014-04-07 15:20:04 (читать в оригинале)

СКІЛЬКИ ДНІВ В РОЦІ , ЯКА ТРИВАЛІСТЬ РОКУ : Те , скільки днів у році , залежить від того високосний цей рік чи ні. Рік – це лише умовна одиниця виміру тривалості обертання Землі навколо Сонця . Фактично рік триває трохи більше 365 -ти днів ( приблизно на 6 годин довше ) , але календарний рік має містити ціле число діб. Тому в сучасному календарі є високосні року тривалістю 366 діб і не високосні роки по 365 діб. Високосний рік повторюється кожні 4 роки ( за схемою ” один через три ” ) . Таким чином , через три невисокосному року приходить один високосний . Тобто , кількість днів у році : * 365 днів – звичайно. * 366 днів – у високосний рік. Також читаємо: * Список усіх високосних років 21 століття >> У світі також існують і роки з іншої тривалістю . Наприклад , в мусульманському році від 353 до 355 діб , а в єврейському від 353 до 358 діб , і так далі. Однак , в сучасному світі вони використовуються тільки для визначення дат національних та релігійних свят.

The post Тривалість року – скільки днів у році (кількість) appeared first on Поради, подарунок, астрологія.

---

Пасха 2014 – коли буде Пасха в 2014 році

2014-04-07 15:14:41 (читать в оригинале)

Велике церковне свято Великдень , дата якого переходить , закінчує Великий православний піст, який триває 7 тижнів і в 2014 році буде з 3 березня (початок Великого поста) по 19 квітня. Пасха же в 2014 році припадає на 20 квітня 2014 року. КОЛИ БУДЕ КАТОЛИЦЬКА ПАСХА: Пасха у католиків (і у інших християн світу ) зазвичай буває трохи раніше православної Пасхи. Однак , в 2014 році дата свята та ж – 20 квітень 2014 року. ЩО ЦЕ ЗА СВЯТО – ПАСХА: Пасха є одним з найбільш шанованих свят у християн . Слово ” пасха ” прийшло до нас з давньогрецької та позначає “позбавлення” або “проходження ” . Існують певні великодні традиції і певні великодні страви. Прийнято фарбувати яйця і обмінюватися ними з близькими. Про те як пофарбувати яйця без хімії можна прочитати тут. Також на Великдень печуть паски (прозорий паску , пишний паска) та роблять сирну паску .

The post Пасха 2014 – коли буде Пасха в 2014 році appeared first on Поради, подарунок, астрологія.

---

Від чого бувають діти?

2014-04-06 23:00:43 (читать в оригинале)

До речі , людство про це дізналося зовсім недавно. Різні історії про « лелека приніс » , « в капусті знайшли» або « вітром надуло », казки про « завернули чурочкі в рушник , і вийшов хлопчик » – це не просто евфемізми бабусь для занадто цікавих дітей. Це – перші відповіді людини на питання « звідки беруться діти». Дійсно , спробуй без спеціальних знань зрозумій , що плотські втіхи і народження дитини хоч якось взаємопов’язані ? Діти від сексу виходять не завжди і не у всіх , а якщо виходять, то не відразу , закономірностей ніяких , про овуляцію що не відомо – от і зрозумій , звідки діти беруться? Людство виділилося як окремий вид приблизно 200 тисяч років тому. Перше матеріальний доказ розуміння цим людством , звідки діти беруться , відносять до епохи неоліту ( 7000 років до н.е) : на глиняній табличці , розкопаної в поселенні Чатал -Хююк , намальована з одного боку обіймаєш пара , з іншого – жінка з дитиною. Тобто було зрозуміло , що у двох людей , що живуть разом і що обнімаються час від часу , може з’явитися дитина. Але не всі народи були так само просунуті, як жителі неолітичного Чатал- Хююка . Антропологи , які вивчали на початку минулого століття папуасів Нової Гвінеї , з подивом відзначали , що ті не пов’язують між собою статеве життя і поява дітей . Максимум , що вдалося вивідати від науково освічених папуасів – що чоловіче сім’я сприяє згортанню менструальної крові , та перестає текти , і у жінки з’являється можливість зачати дитину. Що таке страшне було з циклом подруг цих науково просунутих аборигенів – для мене залишилося таємницею. Зародження такого феномена , як « репродуктивне свідомість », тобто розуміння того , звідки і яким чином беруться діти , вчені відносять до періоду від 5000 тисяч років до нашої ери і до 2500 року до неї ж. У поняття « репродуктивне свідомість » входить не тільки смутна здогадка , що діти виходять від сексу , але і науково обгрунтоване розуміння ролі чоловіка в вагітності жінки. До речі , репродуктивне свідомість властиво тільки людині – тварини , не замислюючись , займаються сексом , тому що їм цього хочеться , і народжують дитинчат , тому що вони народжуються. Наявність цього самого свідомості , пишуть вчені , сприяє не тільки контролю над кількістю дітей та соціального демографічної політики , а й допомагає , наприклад , виводити нові породи собак. Хоча особисто я досі сумніваюся в наявності репродуктивного свідомості у переважної більшості гомо сапієнс . Враховуючи кількість абортів – сильно сумніваюся.

The post Від чого бувають діти? appeared first on Поради, подарунок, астрологія.

---

Великдень – шлях з пекла

2014-04-04 16:54:29 (читать в оригинале)

Великдень – шлях з пекла Великдень - це не просто свято. Це – суть християнства . Якщо ми уважно прочитаємо апостольські послання і подивимося ті перші проповіді , що приведені в « Діяннях апостолів» , нас чекає сюрприз: апостоли не знають ніякого « вчення Христа». Жодного разу вони не кажуть « як учив нас Господь “, не переказують Нагірну проповідь і не передають з вуст у вуста розповіді про чудеса Христові . Найважливіше цього для них одне: Він помер за гріхи наші, але й воскрес . Великодні події – ось основа християнської проповіді. Християнство – не ” вчення “, не моралістика , а просто розповідь про факт . Апостоли і проповідують тільки факт – подія , очевидцями якої були . Але при цьому вони говорять про Воскресіння Христове не як про подію лише в Його житті , але і – в життя тих , хто прийняв пасхальне благовістя , – тому що «Дух Того , Хто воскресив із мертвих Ісуса , живе у вас” ( Рим.8 : 11 ) . Незвичайність сталося з Христом в тому , що смерть Його і воскресіння « діє в нас» ( 2 Кор.4 : 12 ) . І з тих пір кожен християнин може сказати: найголовніша подія в моєму житті сталося в Єрусалимі , « за Понтія Пилата » … Що ж ми святкуємо у Великдень ? Про богослов’я говорити сучасним людям складно , тому придивимося до того , що говорить про це ікона. Але в православній іконографії немає ікони Воскресіння Христового ! Знайоме усім нам зображення Христа , в білосніжних ризах виходить з гробу з прапором у руці , – це пізніша католицька версія , лише в послепетровское час з’явилася в російських храмах. Традиційна православна ікона не зображує момент Воскресіння Христа. Існує , однак, чимало ікон , напис на яких говорить , що перед нами «Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа » , а реальне зображення все ж оповідає про події , що мали місце днем раніше – у Велику Суботу. Великодньої іконою Православної Церкви є ікона « Зішестя в пекло» . Христос на цій іконі начебто абсолютно статичний . Він тримає за руки Адама і Єву. Він тільки готується вапна їх з місця скорботи. Підйом ще не розпочався. Але щойно закінчився спуск : одягу Христа ще майорять (як після стрімкого спуску ) . Він вже зупинився , а одягу ще опадають слідом за Ним. Перед нами – точка граничного сходження Христа , від неї дорогу піде вгору , від пекла – в Небо . Христос увірвався в пекло , і розтрощені їм ворота пекла , розламані , лежать під Його ногами. « Зішестя в пекло» являє нам , як відбувається перемога Христова : не силоміць і не магічно – авторитарним впливом , але – через максимальне « Самоістощаніе » , самоумаленіе Господа . Старий Завіт оповідає , як Бог шукав людину . Новий Завіт , аж до Пасхи , нам говорить , як далеко довелося піти Богу , щоб знайти все ж Свого Сина. Вся складність іконографії Воскресіння пов’язана з необхідністю показати , що Христос – не тільки Воскреслий , але й Воскреситель . Вона говорить про те , – навіщо Бог прийшов на землю і прийняв смерть. На цій іконі дан момент перелому , мить зустрічі двох різноспрямованих , але єдиних за метою дій : гранична точка Божественного сходження виявляється початковій опорою людського сходження. «Бог став людиною , щоб людина стала богом » – така золота формула православного розуміння людини. Ці (раніше закриті) можливості перетворення відкриваються для людини стрімко – « у єдиному годині ». «Великдень» і означає « перехід» , стрімке порятунок. У старозавітні часи пасхальним хлібом були опрісноки – безквасние хліби , виготовлені нашвидкуруч з тіста , яке колись було навіть заквасити . Так само стрімко здійснюється і звільнення людства ( вже всього людства , а не тільки єврейського народу ) від рабства ( вже не єгипетському фараону , але самої смерті і гріха). Головний сенс іконографії Воскресіння – сотериологический . « Вірне слово: коли разом із Ним померли , то з Ним будемо й жити » ( 2 Тім.2 : 11 ) . «Як Христос воскрес із мертвих славою Отця , так і нам ходити в оновленому житті . Бо якщо ми з’єднані з Ним подобою смерті Його < у хрещенні > , то повинні бути з’єднані і подобою воскресіння , знаючи те , що наш давній чоловік розп’ятий з Ним … щоб не бути нам більше рабами гріха » ( Рим.6 :4- 6 ) . Воскресіння Христа – це дарована нам перемога. Або – перемога Христа над нами. Адже ми зробили все , щоб Життя не « Жити в нас» : вивели Христа за межі граду своєї душі , своїми гріхами прибили Його до хреста , поставили варту біля гробниці і запечатали її печаткою невір’я і безлюбовного . І – всупереч нам , але заради нас – Він все-таки воскрес . Тому іконописець , завдання якого – передати пасхальний досвід Церкви – не може просто представити саму сценку исхождения Спасителя з гробу . Іконописцю необхідно пов’язати Воскресіння Христа з порятунком людей. Тому великодня тематика і знаходить своє вираження саме в зображенні зішестя в пекло . Розіп’ятий в п’ятницю і Воскреслий у воскресіння , Христос в суботу сходить у пекло ( Еф.4 :8- 9 ; Дії.2 : 31 ) , щоб вивести звідти людей , звільнити бранців. Перше , що кидається в очі в іконі зішестя , – це те , що в пеклі знаходяться … святі . Люди в німбах оточують Христа , що зійшов в пекло і з надією дивляться на Нього . До Пришестя Христового , до того , як Він поєднав у Собі Бога і людини , для нас був закритий шлях у Царство Небесне . З гріхопадіння перших людей в структурі світобудови сталася подвижка , яка перервала життєдайну зв’язок людей і Бога. Навіть у смерті справедливий не з’єднувався з Богом. Стан , в якому перебувала душа померлих , в давньоєврейській мові позначається словом « Шеол » – безвидне місце , сутінковий і без – образне місце в якому нічого не видно ( Іов.10 :21 -22) . Це скоріше стан тяжкого і безцільного сну ( Іов.14 : 12 ) , ніж місце якихось конкретних мук. Це « царство тіней» , ця уявність в своєму мареві приховували людей від Бога. Найдавніші старозавітні книги не знають ідеї посмертної нагороди , не очікують раю. У зв’язку з цим в атеїстичній літературі зустрічається твердження , що тут пролягає непрохідна прірву між Старим і Новим Завітом : новозавітна орієнтація на безсмертя душі не знаходить підтвердження в Старому Завіті і суперечить йому . Тим самим у дуже істотному пункті єдність Біблії ставиться під сумнів. Так , Екклезіаст без усякої надії вдивляється в межі людського життя. Псалмопівець Давид з плачем розмірковує про скоромімоходящесті людського життя: «Людина як трава , дні його яко цвіт польовий , так оцвете , яко дух пройде в ньому і не буде» … І Іов запитує , очевидно , не чекаючи відповіді: « Як помре чоловік , то ? чи буде він оживе » ( Іов.14 : 14 ) . Так , старозавітним людям не було ясно відкрито наявність життя і після життя . Вони могли передчувати , жадати цього – але явно їм нічого не було сказано. Адже говорити , що за смертю їх чекає життя в Бозі , Царство Небесне , – значить втішати їх і обнадіювати , але ціною обману. Бо до Христа воно ще не могло увібрати в себе світ , і ніхто зі світу не міг вмістити його в себе . Але і говорити людям Старого Завіту правду про Шеол – означало провокувати в них напади безвихідного розпачу або надривного епікурейства : « ! Будем їсти та пити , бо завтра помремо » І ось прийшов час , коли надії , здавалося б обдурені , все ж виправдалися , коли виповнилося пророцтво Ісаї: « На що живуть в країні тіні смертної світло засяє » ( Іс.9 : 2 ) . Ад обманувся : він думав прийняти свою законну данину – людини , смертного сина смертного батька , він приготувався зустрічати Назаретського тесляра , Ісуса, Який обіцяв людям Нове Царство , а зараз і Сам виявиться у владі стародавнього царства тьми – але пекло раптом виявляє , що в нього увійшов не просто людина , а – Бог. В обитель смерті увійшла Життя , в осередок темряви – Отець Світла . Втім , і сенс, і подієве настрій Пасхи нам не вдасться передати краще , ніж це зробив святитель Іоанн Златоуст : «Нехай ніхто не ридає про своє убозтво, бо стало загальне Царство . Нехай ніхто не оплакує гріхів , бо засяяло прощення з гробу . Нехай ніхто не боїться смерті , бо звільнила нас Спасова смерть. Воскрес Христос і Життя перебуває. Воскрес Христос і жодного мертвого у гробі ! ». « Свій прийшов до своїх ». Хто ці «свої» ? Святі царі і пророки , праведники Старого Ізраїлю ? Так! Але що каже Златоуст ? Хіба говорить він : « Ні єдиного іудея в гробі » (у духовному гробі , в Шеол ) ? Ні, – взагалі « жодного мертвого ». Чи знали російські іконописці , що найдавніші православні святі вважали « християнами до Христа » праведних язичників- філософів ? «Сократ і Геракліт і їм подібні , які жили згідно з Логосом ( Словом ), суть християни » ( святий Юстин Мученик ) . Всі ті , хто шукав Єдиного Бога і в ім’я Його подавав своєму ближньому «хоч чашу холодної води » , чия совість вела до служіння Богу і добру, – всі вони шукали саме Христа ( ще не знаючи Його імені) і були впізнані і визнані Їм як його і врятовані. Так вважали найдавніші отці Церкви , і навіть у час, коли язичництво було ще сильно , вони не боялися дізнаватися правду в її формально нехристиянських вбраннях – і воцерковлятися її . Нехристиянські мислителі (якщо вони вчили добру) шанувалися неправомочними володарями не ним належить істини , а сама Істина шанувалася Єдиної і передбачати усіма духовно шукаючими людьми. І тому – як Мойсей наказав єврейському народу під час пасхального результату забрати все золото з ​​єгипетських будинків ( бо воно було зароблено євреями за століття їх рабства) , – так і християни повинні приносити в Церкву все краще ; все духовне золото , напрацьоване людством поза церковною огорожею , «під рабством закону». Але ще й у «золоту осінь» православного середньовіччя , може бути і незнайомі з Иустином Мучеником , російські та молдовські іконописці не соромилися на фресках соборів писати лики дохристиянських філософів. Може , і на іконах Воскресіння Христового вони бачили і писали не тільки старозавітних праведників , а й усіх , що заслужили блаженство « Пожадання і спрагою правди». Адже , як писав ап . Павло , Бог «є Спаситель всіх людей, а найбільш вірних » ( 1 Тім.4 : 10 ) . Адже Бог «хоче , щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» ( 1 Тім.2 :3 -4). Як само Пришестя у світ Слова означає суд , який полягає в тому , що те , що було від світла , – прийняло Світло , потягнулося до Нього і просвітлиться , а ті , чиї справи були злі, зненавиділи Його ( Ін.3 :19 -21) , – так не тільки в етичному , але й у пізнавальному плані набуття повноти Істини необхідно « судить » всі інші людські думки . «Істинне Слово , коли Воно прийшло , показало , що не всі думки і не всі навчання гарні , але одні худі , а інші хороші » ( святий Юстин Мучени). Те , що здавалося майже нерозв’язним , равнодоказательним ; що володіло , здавалося б , однаковим гідністю полуістіни – напівбрехні – при світлі Істини, засяяв у сутінках безблагодатного Богоискания , виявилося зовсім не настільки рівнозначним . Втомлена релятивістська мудрість дохристиянського світу виявилася освітленій Сонцем Правди – Христом. І все відразу стало іншим. <…> Те , що витримувало порівняння зі Світлом , виявляло свою спорідненість з Ним , – поєднувалося з Ним , і приймалося Церквою. «Світло Христове просвітлює всіх». Може бути , саме це хотів сказати древній іконописець , розміщуючи на іконі Воскресіння серед зустрічаючих Спасителя людей не тільки з німбами , але й без них. На першому плані ікони ми бачимо Адама і Єву. Це перші люди , що позбавили себе богообщения , але вони ж найдовше чекали його поновлення . Рука Адама , за яку його тримає Христос , безсило обвисла : немає у людини сил самому, без допомоги Бога , вирватися з прірви богоотчужденності і смерті. « Бідна я людина ! ? хто позбавить мене від сього тіла смерті »( Рим.7 : 24 ) . Але інша його рука рішуче протягнута до Христа : Бог не може спасти людину без самої людини. Благодать не гвалтує . По інший бік від Христа – Єва. Її руки протягнуті до Визволителю . Але – значима деталь – вони сховані під одягом. Її руки колись вчинили гріх . Ними вона зірвала плід з древа пізнання добра і зла. У день падіння Єва думала отримати причастя до Вищої Істини , не люблячи саму Істину , не люблячи Бога. Вона обрала магічний шлях: “споживайте і станете » , підмінивши їм важку заповідь « обробітку » … І ось тепер перед нею знову Істина , що стала плоттю , – Христос . Знову Причастя Йому здатне врятувати людину . Але тепер Єва знає , що до Причастя не можна приступати з самовпевненістю … Тепер розуміє: все єство людини повинно пронизати « міркування » , – до Кому дозволено йому причаститися … І Єва не дерзає самочинно торкнутися Христа. Але благаючи , чекає , коли Він звернеться до неї. Перш , в раю , одягом людей була Божественна Слава . « Скинувши » її після гріхопадіння , після спроби стежити всю повноту цієї Слави безславно – технічним шляхом , і з’явилася потреба в матеріальній одязі. Світло стало викривати оголеність людей від добрих справ – і від нього знадобилася захист , бо при цьому світлі , що став тепер зовнішнім для них і ззовні викривальним , « пізнали, що нагі » ( Бут.3 : 7 ) . Одяг служила тому ж, чому пізніше стануть служити міста – самоізоляції , що стала , на жаль , необхідної ( місто – від « городити , огороджувати »). Те , що зараз , в момент , зображений на іконі , Єва вся , з голови до ніг , покрита одягом , – це ще й знак її покаяння , розуміння всецілої своєї відокремленості від Бога (одяг дана людям після гріхопадіння ) . Але саме тому – і врятована Єва. Врятована , – бо покаялася. Іконописець завжди , коли треба показати зустріч людини і Бога , Вічного і тимчасового, прагне явити не тільки сам факт зустрічі , але і значення людини в ній , його приватне , яке вибирає , віруюче ставлення до зустрінуту . В даному випадку про це говорять не тільки лик або жести , а й одягу. А оскільки тим самим вводиться тема покаяння , ікона в душі молиться поєднує Велику Суботу (коли було зішестя в пекло ) і Пасхальне воскресіння . Поєднує покаянні почуття завершальних днів Великого посту і всерастворяющую радість Великодня. « На Страсному , серед передсвяткових клопотів , суто постили , говіли … До вечора Великої Суботи будинок наш світився граничною чистотою , як внутрішньої , так і зовнішньої , милостивої і щасливою , тихо чекає у своєму Благообразов великого Христового свята. І ось свято нарешті наступав , – вночі з суботи на неділю у світі здійснювався якийсь чудовий перелом , Христос перемагав смерть і торжествував над нею » (І. Бунін Життя Арсеньєва . ) . Воскресіння Христове пов’язане зі спасінням людей. Спасіння людини – з його Покаянням і оновленням. Так зустрічаються у Воскресінні « усилья » людини і Бога. Так вирішується доля людини – та доля , про яку запитував Бунін : «Бог чи людина? Або « син бога смерті»? На це відповів Син Божий ». І знову скажу : це не « міфологія » або « теоретичне богослов’я» . Що більше відповідає природі людини: християнське свідчення про пасхальне диво або великовагова розсудливість «наукового атеїзму» – легко досвідченим шляхом встановити в ці пасхальні дні . От якщо я скажу вам : «Христос воскрес! » – Сколихне Чи ваше серце у відповідь: ” ! Воістину воскрес » – або ви накажете йому промовчати .. А краще – повірити серцю! З книги «Шкільне богослов’я» – М: Фонд « Благовіст» , 1999 р. .

The post Великдень – шлях з пекла appeared first on Поради, подарунок, астрологія.